НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Якісь нісенітниці. Чув, ніби містер Траск вистрелив собі в плече з сорок п’ятого, а потім звільнив усіх, хто працював на ранчо. Ти уявляєш, як можна вистрелити собі в плече з сорок п’ятого, га, Горейсе?

— Не знаю. Ці східняки дуже хитрі. Я подумав, треба поїхати, розвідати, що до чого. Хіба його дружина не народила нещодавно дитину?

— Близнюків, як я чув,— уточнив Джуліус.— Може, це вони в нього стріляли.

— Один тримав револьвер, а другий натискав на гачок? Що ще ти знаєш?

— Повна плутанина, Горейсе. Хочеш, складу тобі товариство?

— Не збираюся ставити тебе своїм представником, Джуліусе. Шериф каже, що наглядачі підняли цілу бучу через платню. Горнбі з Алізаля виставив своїм представником двоюрідну бабцю і протримав її в загоні поліцейських три тижні аж до Великодня.

— Жартуєш!

— Які там жарти! І зірки шерифа ти не маєш.

— Дідько, та не збираюся я йти у представники. Просто подумав поїхати з тобою за компанію. Мені ж цікаво.

— Мені теж. Добре, що зустрів тебе, Джуліусе. І я завжди можу привести тебе до присяги в суді, якщо виникнуть проблеми. Як, ти кажеш, називається оте нове місце?

— «Фей». Хазяйка — жінка з Сакраменто.

— Вони багато цікавих штучок уміють там, у Сакраменто.

І дорогою на місце Горейс розповів, як і що роблять у Сакраменто.

День для прогулянки верхи був чудовий. Коли вони звернули у лощину Санчесів, то саме лаяли нікудишнє полювання в останні роки. Три речі ніколи не бувають хорошими — фермерство, риболовля і полювання, порівняно з іншими роками, звісно.

— Боже, як шкода, що повбивали всіх ведмедів гризлі,— казав Джуліус.— У тисяча вісімсот восьмому мій дідо застрелив одного під Плейто, він важив тисячу вісімсот фунтів.

Вони замовкли, їдучи під дубами, бо саме це місто навіювало мовчання. Не було ніяких звуків, ніякого руху.

— Цікаво, чи добудував він старий будинок,— сказав Горейс.

— Та де там у дідька. Там працював Кролик Голман, він казав мені, що Траск усіх викликав і звільнив. Наказав, щоб не поверталися.

— Подейкують, що у Траска грошей достобіса.

— Гадаю, так воно і є,— відізвався Джуліус.— Сем Гамільтон риє йому чотири колодязі — якщо і його не вигнали.

— А як там містер Гамільтон? Мені слід провідати його.

— Нормально. Жвавий, як завжди.

— Мені треба з’їздити до нього, побачитися,— повторив Горейс.

Їм назустріч на ґанок вийшов Лі.

— Привіт, китайозо. Хазяїн у себе? — спитав Горейс.

— Він хворіти,— відповів Лі.

— Я хотів би з ним зустрітися.

— Не можна бачити. Він хворіти.

— Все, досить. Скажи йому, що заступник шерифа Квін хоче з ним зустрітися.

Лі зник, але за мить повернувся.

— Ви заходити. Я брати коні.

Адам лежав у ліжку з балдахіном, на якому народилися близнюки. Подушки були високо підбиті, а його плече й лівий бік грудей незграбно замотані у якесь ганчір’я. Уся кімната пропахла кремом-бальзамом Голла.

Пізніше Горейс розповідав своїй жінці: «Якби можна було побачити смерть, яка ще дихає, то це був би він».

Щоки в Адама ввалилися, ніс загострився, очі займали пів-обличчя й гарячково блищали — напружені, короткозорі. Він м’яв у правому кощавому кулаку кутик простирадла.

Горейс заговорив.

— Драстуйте, містере Траск. Чув, ви поранилися.

Він замовк, чекаючи на відповідь, а тоді провадив:

— Подумав, треба до вас підскочити, подивитися, як справи. Як це сталося?

На обличчі Адама з’явився безпомилковий вираз напруги. Він заворушився в ліжку.

— Якщо вам боляче говорити, можете шептати,— прийшов на допомогу Горейс.

— Тільки якщо роблю глибокий вдих,— тихо сказав Адам.— Я чистив свій револьвер, і він вистрелив.

Горейс кинув погляд на Джуліуса, потім знову на Адама. Адам помітив цей погляд, і на щоках у нього проступив слабкий рум’янець зніяковілості.

— Таке трапляється на кожному кроці,— підтакнув Горейс.— А можна подивитися на вашу зброю?

— Здається, Лі її кудись забрав.

Горейс вийшов за двері.

— Агов, китайозо, принеси револьвер.

Лі майже одразу простягнув револьвер у двері, рукояткою вперед. Горейс подивився на нього, прокрутив барабан, виколупав набої, понюхав порожній мідний барабан з однією пустою гільзою.

— Ці кляті штукенції краще стріляють, коли їх чистиш, ніж коли з них цілишся. Мені доведеться звітувати в округ, містере Траск. Це не забере у вас багато часу. Отже, ви чистили ствол, можливо, шомполом, і револьвер вистрелив і поранив вас у плече?

— Саме так, сер,— поспішно підтвердив Адам.

— І коли ви чистили його, то барабан не крутили?

— Правильно.

— І ви шурували шомполом туди-сюди, спрямувавши на себе дуло і звівши курок?

У Адама урвалося дихання.

— Тоді шомпол мав би пробити вас наскрізь і відірвати вам ліву руку.— Світлі, вигорілі на сонці очі Горейса вп’ялися в обличчя Адама. Він сказав лагідно:

— Що трапилося, містере Траск? Розкажіть мені, що трапилося.

— Я чесно вам кажу, то був нещасний випадок, сер.

— Отже, ви не хочете, щоб я складав звіт, як я щойно сказав. Шериф подумає, що я збожеволів. Що саме трапилося?

— Я не вмію поводитися зі зброєю. Можливо, все було не зовсім так, але я чистив револьвер, і він вистрелив.