На землі кленового листу

Удруге я виступив наприкінці урочистого вечора. Суть промови: всі ми тут присутні ціле своє життя мріяли про самостійність України і щось робили для цього. Незалежність не можна зберегти без армії. Я сказав, що наша армія велика, але за духом слабка. В ній дуже багато російських офіцерів. Ці військові прийняли присягу на вірність Україні, бо в Україні мають квартири, а в Росії не мають. Самостійність їм зовсім непотрібна. Можете уявити, які настрої вони поширюють в армії. Держава не має коштів, щоб належним чином одягнути, взути, дати матеріали (кіно, літературу, журнали) для виховання. Солдати латають собі уніформу. Ми з вами добре знаємо з історії війн, яке величезне значення має дух армії. Перемогти ворога може голодне й босе військо, якщо воно натхненне бажанням розбити противника. Одним із способів розвитку патріотичного почуття й підтримання войовничого духу є пісня. Пан Бієга, підприємець і адвокат з Монреаля, подарував мені касету із записом пісень Хору черкаських козаків. Це чудові пісні. Слухаючи їх, кров закипає в жилах і рука тягнеться до шаблі. Мені здається, ті пісні готові й мертвого підняти в бій за волю. І вони мають чудову властивість — не надокучають. Що більше слухаєш їх, то більше проймаєшся духом помсти за кривду рідному краєві. Добре було б розмножити їх.

Усі присутні підтримали мою пропозицію і пообіцяли зробити професійні записи українських пісень.

Десь приблизно за місяць ящик з 300 касетами (записаними й не записаними) пішов до міністерства оборони. Згодом я отримав подячного листа від Володимира Муляви і зачитав його оттавській українській громаді — всі були дуже задоволені з малої, проте конкретної допомоги українському війську.

Як дати відсіч антиукраїнським вибрикам?

За минулі кілька днів канадське (приватне, ясна річ) телебачення негативно відізвалося про Україну як про країну дуже маленьку, роль якої в міжнародній політиці буцімто неістотна.

У газетах з’явилося дві негативні щодо України статті. Одна, як і телебачення, просто принижувала роль України у світі. Друга бездоказово роздмухувала питання навколо виявлення українців, що під час війни нібито служили німцям і скоїли злочини.

У понеділок на нараді дипломатів обговорили ці антиукраїнські вибрики і розробили план заходів. По-перше, треба було дати публікації для спростування. Бажано було, щоб це зробили наші знайомі канадці. По-друге, необхідно було довідатися, хто автори цих статей, з яких мотивів вони це робили, чому саме гелер, яке відношення до цих публікацій мають редактори газет? Слава Богу, ми мали велику мережу знайомих українців у всіх значних містах Канади. Деякі з них працювали в уряді, дехто в засобах масової інформації, інші були відомі в громадсько-політичному житті Канади. Ці люди могли дати потрібну інформацію або, принаймні, зорієнтувати в проблемі.

Я попросив Біляшівського зібрати необхідну інформацію. Ми мусили відреагувати швидко: наклепники мали відчути, що час безкарної брехні на Україну минув.

Наступного дня Андрій Глуховецький влаштував мені зустріч з кореспондентом найбільшої канадської газети «Глоб енд Мейл» Джефом Салатом. Розмова відбулася в присутності пані Башук і пана Глуховецького. Довідавшись, що канадський пересічний громадянин не сприйняв статті за антиукраїнські, я ослабив контратаку і в інтерв’ю зробив наголос на корисності співпраці між Україною та Канадою. Питання й відповіді тривали дві години, і мені вдалося сказати все, що я хотів.

Проект Темертея

Уже давно Шандрук вів попередній обмін думками з президентом енергетичної компанії «Норленд Пауер» паном Темертеєм. Темертей українець, в компанії було ще кілька активних українців, і вони захотіли зробити одну добру справу. Вони знали, що світ вимагає закрити Чорнобильську атомну електростанцію. У Дарниці є електростанція, яка постачала Київ електрикою до пуску Чорнобильської АЕС. Працює й тепер. Однак її потужності недостатньо, щоб забезпечити Київ електрикою. Якщо все-таки доведеться Чорнобильську атомну закрити, тоді Києву не вистачатиме електроенергії. Компанія Темертея пропонувала запобігти цьому, модернізувати й розширити Дарницьку теплову електростанцію. Тоді Київ обійшовся б і без Чорнобильської АЕС.

Компанія розробила умови співпраці, за якими Україна постачає генератори, а компанія — системи управління. Йшла мова й про можливість використання українських турбін і трансформаторів. Реконструкція і розширення — це велика робота. Компанія дає гроші, Україна — робітників і будівельний матеріал. Канадська компанія не поспішатиме з вимогами компенсації її витрат та виплатою незначного відсотка прибутку.

Дарницький проект у перспективі міг стати початком співпраці компанії з Україною в будівництві електростанцій. Позаяк українські електрогенератори відповідають світовим вимогам, то можна було б спільно будувати електростанції в третіх країнах. Як приклад можливого замовлення Темертей називав Аргентину. Аргентина планує будувати велику електростанцію, її можуть спорудити американці, а можемо й ми у співпраці з ними.