На землі кленового листу

— Земля, де стоїть підприємство, будівлі, комунікації і транспорт, електроенергія, газ, вода, інженерно-технічний персонал і робітники. Канадська сторона вносить тільки свою технологію і відповідний технічно-виробничий досвід.

— Виглядає цілком привабливо.

— Привабливість буде ще більшою, коли врахуємо таке. Частка заробітної плати у собівартості товару в Канаді становить понад 60 відсотків, а в Україні 7–8 відсотків, тобто робітнича сила в Україні майже в 10 разів дешевша за канадську. Ви розумієте, що це означає. Навіть якщо в Україні сировина й електроенергія вдвічі дорожчі за канадські, однак за рахунок дешевої робочої сили товар матиме дуже низьку собівартість. Цей товар на міжнародному ринку побиватиме всіх конкурентів, бо навіть у Південно-Східній Азії робітнича сила не така дешева.

— Як довго це триватиме?

— Індустріалізація і поява зародків конкуренції збільшуватиме частку зарплатні в собівартості товару. Зрештою, в інтересах розвитку внутрішнього ринку збільшити купівельну спроможність населення. Це ослабить соціальну напругу, випорожнить склади товарів, яких тепер нікому розкупити, і стимулюватиме нове виробництво. Проте шлях від 7–8 відсотків до європейського рівня займе не менше десятка років. За цей час канадський підприємець кілька разів окупить свій капітал.

— З якого ж боку підійти практично?

— Треба йти прямо з готовністю подолати бюрократичні перепони і некомпетентність. За зовнішнім невмінням вести справи у наших виробників стоїть бажання навчитися працювати по-новому. І якщо канадського підприємця не відштовхнуть відразу деякі негативні риси (недотримання слова, неточність, переоцінка своїх можливостей тощо), він знайде в наших людях кмітливих, винахідливих, добрих робітників, людей з теплою душею і добрим серцем. До речі, німці в Україні набагато активніші, ніж ви.

— Канадські підприємці дуже обережні. І вони нікуди не поспішають. Від цього вони часом втрачають вигоду, але рідко опікаються. Я агітуватиму канадських підприємців співробітничати з вами. Добре було б підготувати гарний довідник про Україну англійською мовою.

Ну а щодо вашої вигоди, зрозумійте одне: у міжнародних взаєминах панує не філантропія, а національний егоїзм. Людей ви не зміните. Вони такі є і такі будуть. Прийміть усталені правила гри, і ви будете вигравати. Україна з її сприятливим кліматом і великими природними багатствами стане божим раєм, якщо ви цей рай будуватимете тільки для себе, а не для всього світу, якщо надійно охоронятимете кордони і не перетворите вашу країну на прохідний двір. Ізолюйте свій рай. І хай весь світ вам дорікає, що створили рай тільки для себе. Ігноруйте ці безсилі дорікання. Киньте світові: що світ зробив для України, коли вона стогнала три сторіччя в неволі?!

Вдома поцікавилися, як пройшла зустріч з Попроцьким, про що говорили.

— Про канадсько-українські взаємини, — відповів я. — їм у Канаді незрозуміло, чому не відбувається приватизація. Їхня логіка яка? Влада забрала в людей добро силою. Люди мали б зберігати бажання повернути собі власність. Раніше цього не можна було зробити, бо комуністична влада не дозволяла. Тепер комуністичні партії заборонені, оголошено курс на створення приватновласницької економіки. Люди повинні були б наввипередки кинутися в приватизацію, а вони цього не роблять. Не хочуть ставати приватними власниками — це не зрозуміло, це щось протиприродне!

Та зараз мені хотілося б розповісти про те, що я йому за браком часу не встиг сказати. Українська державність для нього річ зрозуміла й здійснена. Для нас вона ще не здійснена. Ми ще припускаємо її втрату, а тому гарячково працюємо на зміцнення. Я вірю, що цього разу Україна утвердить свою незалежність. Проте масова діяльність внутрішніх і зовнішніх ворогів проти незалежності примушує шукати аргументи для логічного зміцнення віри в остаточність нашої перемоги.

Отже, чим відрізняються ці треті в XX сторіччі національно-визвольні змагання від двох попередніх?

Коли говорити про перші змагання 1917–22 років, то тоді національно свідомих провідників (інтелігенції) була лише жменька (Винниченко вважав, що близько 300 осіб). Нація була селянська і етнічно чисто українська, але зовсім не було державницької ідеї. З бігом часу в народу національна свідомість зростала, але самостійницької ідеї не вистачало в середовищі самих провідників. Соціалізм і навіть федералізм затуманював голови і не давав за модною соціалістичною політичною доктриною бачити в російських соціалістах справжню їхню суть — хижий російський імперіалізм. Нашим провідникам не вистачало політичного досвіду і ненависті до Московії. Я страшенно шкодую, що Павло Грабовський не дожив до революції. Мені здається, що він зрозумів нашого історичного ворога краще від усіх провідників перших змагань до волі.