На землі кленового листу

— Можливо. Я хотів би порушити тему народної культури як духу народу, духу нації. Отож національна культура створює ідейний фон, духовну атмосферу, в якій живе людина. Ця атмосфера починається з рідної мови, з дитячої колиски, коли дитина чує голоси матері, батька, брата, сестри. Їхня система понять поступово входить у мозок дитини і формує синтаксис, тобто спосіб складання речень. Але речення складають не з бездушних цеглин, а з емоційно наповнених слів-понять. І виходить, що дитина не просто навчається логічно мислити, а ще й по-національному розуміти навколишній світ, позначений національними словами. Далі з ростом і розвитком відбувається наповнення синтаксичного національно сформованого інструментарію різними знаннями: піснями, музикою, політичною історією, архітектурою, живописом тощо. Вивчаючи все це, молода людина розуміє, що її діди-прадіди причетні до створення всіх цих національних надбань, отже, причетна й вона сама. Її ставлення до дійсності стає активним. Вона перетворюється на патріота і свідомого громадянина. І навпаки, якщо після сформування логічно-понятійного інструментарію пізнання та здібності синтаксично правильно формулювати нові знання, молода людина буде оточена не своїм національним матеріальним і духовним середовищем, а різною мішаниною або переважно культурними явищами іншого народу, сформованими на поняттях іншого народу, на іншому емоційно-понятійному сприйнятті, тоді починається зіткнення нової системи з попередньою. Попередня сильна, бо сформована в рідному середовищі з дитинства. Друга сильна, бо принесена панівною силою. Першу не можна забути, бо рідна з дитинства, другу не можна відкинути, бо домінує в реальності. Внутрішня боротьба цих двох систем часом триває ціле життя людини. І, по суті, ці люди нещасні, бо роздвоєність заважає їм бути цільними натурами. Вони невпевнені в собі, у всьому вагаються. Не можуть спрямувати всю силу інтелекту на досягнення мети і переважно помирають посередностями. Серед підкореного народу дві категорії не страждають від цього недоліку, або, сказати інакше, вільні від психологічного ганджу, — це дисиденти-націоналісти та перевертні. Перші свідомо не сприймають ніяких ідейних настанов і духовних цінностей домінантної нації. Другі повністю перейшли на культуру окупанта. У них немає внутрішньої боротьби. Вони розтоптали своє національне і прийняли чуже. Перші й другі разом становлять малюсіньку частку народу. Абсолютна його більшість — це та, в душах якої триває вічна боротьба рідного з чужим. Це заважає їм бути щасливими, і тому незалежність потрібна перш за все для усунення цієї роздвоєності. Незалежність дає людині можливість бути цільною. Це збільшує її творчі (й фізичні) сили, а отже, сприяє підвищенню продуктивності праці. Подивіться, всі поневолені народи розвиваються повільніше, ніж незалежні. Тут можна далі зробити таке припущення. Чехи як домінантна нація розвивалися на всю силу їхніх інтелектуальних здібностей, словаки — ні. Винесемо за дужки фактор комуністичного режиму, що згубно діяв на обидва народи, і тоді незалежність дає словакам те, чого не дає чехам — робить нас цільними людьми, і підвищує нашу продуктивність, яка дасть нам швидший розвиток, ніж у чехів.

— Те, що ви розповіли про вплив окупації, стосується не тільки словаків і Словаччини. Думаю, що це загальна закономірність. Добре, що розподіл Словаччини з Чехією відбувається мирним способом — благородний приклад з боку чехів.

Потім ми ще поговорили про останні міжнародні політичні новини, про настрої в канадському МСЗ, побажали один одному здоров’я й добра в Новому, 1993 році та й попрощалися.

Розділ IX І НАДІЙШОВ 93-й…

Передноворічні турботи

На підсумковій нараді дипломатів обговорили проблему України стосовно залежності від російської нафти і газу, і я доручив Шандруку зібрати і представити мені відповідну інформацію.

Шандрук провів консультації з Оксаною Башук. Вона знайшла підприємців з газових компаній, які хотіли приєднатися до тих, котрі вже провели геологічну розвідку в українському шельфі Чорного моря.

29 грудня 1992 року ми провели чергову нараду, де було вирішено запропонувати Києву поновити консультації щодо можливості допомоги канадських газових компаній газовій розвідці й промисловому свердлінню в шельфі Чорного моря. Шандрук підготував листа з відповідною пропозицією.

31 грудня посольство готувалося до зустрічі Нового року. Накрили в церемоніальній залі великий стіл, принесли транзистор з програвачем і для початку ввімкнули приємну тиху музику.

О п’ятій годині вечора, коли в Києві пробило 12-ту ночі, я подякував співробітникам за сумлінну працю в 1992 році, з яким ми прощалися навічно, і привітав усіх з Новим, 1993 роком, зачитавши привітання від міністра та його заступника. Всі були у піднесеному настрої.