На землі кленового листу

Наступні кілька днів минули в переговорах з центром організації і розвитку при ООН, зустрічі в німецькому посольстві, консультаціях у міністерстві оборони Канади тощо. Прийняв Йосипа Терлецького з Торонто. Цей щирий українець безплатно друкував для дипломатів візитки і різні бланки на гарному папері. Він збирався їхати в Україну з метою допомогти в організації експорту цементу, обміркувати справу реконструкції однієї з паперових фабрик та виготовлення друкарських фарб.

На першій щотижневій нараді в новому році обговорили план роботи на 1993 рік. Важливо було створити правову базу взаємин між Україною і Канадою. Така база підготувала б ґрунт для стабільних відносин.

Усі напрями діяльності — політичний, економічний, науково-технічний, по лінії силових міністерств, інформації, культури тощо потребували систематизації й планування, і ми намагалися окреслити схему послідовних дій на рік.

Блакитно-жовті й чорні дні календаря

11 січня 1992 року я провів у китайському посольстві короткі розмови з кількома послами. З послом Польщі Тадеушем Діємом домовилися зустрітися окремо в його резиденції. Розмовляв з послом Росії Бєлоноговим, зі словацьким, угорським і французьким послами, мав бесіду з китайським послом.

За кілька днів відбулася зустріч з Тадеушем Діємом. Ми обговорювали труднощі, що їх відчуваємо в Оттаві. Канадський уряд не переходив від чемних слів до діла. Практично Канадська держава на співпрацю з Україною й Польщею не йшла. «Польща, — сказав пан Дієм, — як і Україна, не сприймається в Канаді за самостійну державу. Необхідно проводити спільні акції в Канаді, аби показати, що Польща й Україна в середній Європі становлять велику силу».

Будинок посольства України в Канаді. Оттава, 1992 р.

Відкриття посольства України в Канаді. Оттава, 1992 р.

Резиденція українського посла в Канаді. Оттава, 1992 р.

Антон Гикіш, посол Словаччини в Канаді. Оттава, 1992 р.

Я погодився з польським послом. Навіть якщо наші держави поки що слабкі, вони мають величезне значення для європейської політики уже хоча б завдяки великим територіям та населенню.

Домовилися зустрічатися частіше й обмінюватися інформацією.

У чужі країни — зі своєю «Мрією»

Зустрівся з Тарасом Татарином, директором льотного клубу. Він повідомив: у Франції збираються будувати завод з виробництва літаків, що переноситимуть до 100 тонн вантажу. В Україні є «Руслани», що переносять 100 тонн, «Мрії» — 250 тонн. Франції потрібно п’ять літаків. Таку кількість Україна може продати Франції. Необхідно направити з Києва, в тому числі з заводу ім.Антонова, делегацію до Франції, аби запропонувати їй свої літаки. Якщо вміло повести переговори з французами, можна добитися вигідного контракту на продаж літаків.

Ця, як і інша подібна економічна інформація, мала величезну вагу, бо давала можливість обійти конкурентів і укласти вигідні контракти на мільйони доларів. Я негайно написав з цього приводу конфіденційного листа міністрові зовнішніх економічних зв’язків України.

Містер Стів, або по-нашому Степан Попроцький

Віра Буфорд (Павлишина) — дуже симпатична українка, секретарка члена парламенту Попроцького, організувала мені зустріч з одним з найвідоміших парламентарів Канади, який близько тридцяти років працював у парламенті.

Пан Попроцький зустрів мене, наче давнього друга, хоч ми лише двічі бачилися. Попросив розповісти про Україну, що я залюбки зробив, наголосивши на окремих аспектах.

Сказав я, зокрема, про те, що Україна успадкувала від імперії однобоку економіку, яка на 80 відсотків працювала на армію, непомірно велику чавуно- і сталеливарну індустрію і не мала підприємств з виробництва елементарних побутових речей. Через підривну діяльність «п’ятої колони» та непатріотичність українських урядовців Україна не поспішає будувати цехи й заводи для виробництва предметів споживання, міняти структуру державної економіки. Якби в нас був приватний сектор, він би пом’якшував кризу. Приватного сектора немає, тож організаційна пертурбація зверху завдає такого величезного удару. Крім того, державна машина втратила вольовий стрижень, злочинність перетворилася на безкарну і почала набувати масового характеру.

Власне, атмосфера безкарності була створена для того, щоб розвалити промисловість і дати можливість комуністичній номенклатурі розтринькувати й привласнювати ресурси.

Звісна річ, коли б діяли тільки ці чинники, незалежна Україна не змогла б проіснувати й рік. Та, на щастя, є потужний патріотичний потік. Свідомі люди в різних адміністративних, державних, підприємницьких структурах почали чинити опір «п’ятій колоні», нарощувати і зміцнювати державницьку течію. Оцій течії й потрібно допомагати.