На землі кленового листу

Чому євреї, живучи поміж інших народів, збереглися впродовж двох тисячоліть? Чому цигани зберегли свою самобутність протягом трьох тисяч років?

Якщо обставини діють фатально і асиміляція новаків, що опиняються в середовищі іншого етносу, неминуча, то як сталося, що цигани та євреї змогли так довго не піддаватися цій могутній асиміляційній силі?

Мікросередовище

Канадець спілкується не з усіма 27 мільйонами канадців, як українець не з усіма 52 мільйонами громадян України. У кожної людини є якесь коло родичів (сусідів, близьких) і коло людей, з якими вона працює. Ці осередки можуть бути різні, і вони, ясна річ, не якась стала величина, однак усе людське життя минає у почерговому спілкуванні з дуже невеликою кількістю людей, оптимальна кількість яких, за твердженням психологів, сім осіб.

Вплив мікросередовища величезний. Мікросередовище культивує в своєму колі окреме тлумачення призначення людини на Землі та поняття про вартість людського життя, про ставлення до моральних правил суспільства, його ідеологічних цінностей та народних звичаїв. У мікросередовищі створюється свій окремий клімат, спроможний, наприклад, подолати у своїх людей страх перед тюрмою і підняти їх на смертельну боротьбу проти загарбників, а в релігійному екстазі довести часом навіть до колективного самогубства.

Цигани і євреї також створили свої мікросередовища. Вони жили серед інших народів, але не разом, а поруч з ними. Вийшовши з Індії, цигани не піддалися асиміляторському впливу осілих народів, протиставивши йому кочовий спосіб життя.

Євреї виділилися в окрему спільноту за допомогою віри, звичаїв окремих видів діяльності (ремісництво, торгівля), особливим ставленням до місцевого неєврейського населення та активною підтримкою ідеї відродження своєї ізраїльської держави.

Звідси випливає два запитання. Перше: чому в США асимілювалися французи й німці? Друге: чи та сила, яка запобігла асиміляції циган та євреїв упродовж попередніх тисячоліть, і тепер продовжує діяти? Якщо зберегли свою самобутність цигани і євреї, то цілком логічно припустити, що це могло статися і з іншими. Звідси можна зробити висновок, що поняття суспільної закономірності не тотожне поняттю природної закономірності. І те, що в природі неминуче, в суспільстві не носить такого категоричного характеру.

У природі за ніччю настає день, за весною — літо, інакше бути не може. Винятків не існує. У суспільстві закономірність — це лише статистично переважна величина: нація асимілює інородні групи, що потрапляють у сферу діяльності її системного організму, проте це не є правилом. Потужний закон асиміляції, як бачимо на прикладі циган та євреїв, знає винятки.

Реальний рух історії — це векторна величина, що складається з діяльності різноспрямованих суспільних сил. Кількість суспільних сил не визначена наперед і може бути більшою або меншою. і оскільки суспільні сили народжуються з активності людей, то це теоретично означає, що французи в США могли б консолідуватися в окрему силу і були б одним із складників, що впливає на векторну величину загального історичного розвитку США. Природа не стояла їм на перепоні. На перепоні стояло англофонне суспільство, опору якого вони не зуміли здолати.

У Канаді вийшло інакше. Вихідці з тієї ж Франції зуміли консолідуватися в окрему силу і тепер справляють величезний вплив на розвиток усієї Канади. Таким чином, відповідь на перше запитання така: французи й німці в США асимілювалися не через нездоланну природну необхідність, а через суспільну властивість самих людей.

Що ж до циган, то їхній кочовий спосіб життя прийшов у суперечність із сучасною стадією розвитку індустріалізованих суспільств: вільних місць для таборування майже не лишилося, їхнє примітивне ковальство стало явним анахронізмом, їхні пісні й танці витіснила маскультура. Вони — вчорашній день в історії людства. Трохи інакше склалася доля євреїв. Здійснилася їхня багатовікова мрія — у них є тепер своя держава Ізраїль. Щоправда, це поставило євреїв в один ряд з іншими народами і розвіяло міф про їхню богообраність. У всякому разі історичні зміни останнього півсторіччя ставлять єврейство перед найбільшим випробуванням: або воно буде зведене до маленької держави в одному з куточків арабського світу, або їхні керманичі мусять придумати, як утримувати єврейську діаспору від асиміляції, коли за одне-два покоління забудеться давня ворожнеча і розширення поінформованості світу не залишить місця для давніх міфів.

Мабуть, вони знайдуть вихід.

А чи знайдуть українці в собі силу лишатися самі собою?

Минулого року українська діаспора святкувала 100-річчя свого поселення на американському континенті.

За рахунок чого українці зберегли свою самобутність? Якими прийшли до сторічного ювілею? І що на них чекає в майбутньому?

Емігранти