На землі кленового листу

Загальна декларація прав людини ООН проголошує право кожної людини покинути свою країну і знову повернутися до неї. Це — міжнародно-правовий аспект. Без сумніву, він справедливий і, втілюючи волю об’єднаних в ООН держав світу, зафіксовує високе уявлення про свободу особи. Цей прогресивний погляд далеко відірвався від глибоко закорінених понять у середовищі простих людей багатьох країн світу. Людей, які покидають батьківщину, часто звуть зрадниками, шукачами легкого життя, наживи, авантюристами тощо.

Я також проти виїзду з батьківщини. Однак на моє глибоке переконання заслуговує осуду і мовчазна покора перед загарбниками, деспотичним режимом та необмеженим свавіллям влади. Проти них треба боротися. І якщо на рідній землі погано, треба не покидати її, а боротися зі злом. Проте коли в людини не вистачає духу боротися, вона виявляє свій протест виїздом за кордон, то й це краще за мовчазну гелячу покору.

Звичайно, щоб покинути рідне село, звичне середовище й пуститися світ за очі, необхідна душевна відвага і здатність до неординарного рішення, мужність розірвати коло усталених понять і відчуття приреченості. А це ой як не просто. 1933 року українці помирали з голоду, але, як правило, не піднімали рук на своїх катів. Під час Другої світової війни бували випадки, коли кілька озброєних німців вели величезну колону євреїв на розстріл. Ті знали, що йдуть на розстріл, проте не тікали.

І в першому, і в другому випадку маємо факти підкорення людей своїй долі. У випадку із втечею за кордон маємо факт опору лихим обставинам і намагання активно змінити своє життя. Отже, емігранти — це сміливі, ініціативні й підприємливі люди. Вони йдуть, може, й не туди, куди хотіли б їх спрямувати політичні провідники, але йдуть самі, ініціативно й рішуче.

Причини еміграції

У XIX столітті тисячі українців виїхали із Західної України за океан. Їхали від злиднів, шукали в чужих краях кращої долі.

Перші українські поселенці в Канаді були селяни. Життя тоді і в Канаді було нелегке, але землю можна було придбати практично за безцінь. Простори широкі, і наші роботящі люди почали освоювати нові землі.

Поразка Української народної республіки та червоний більшовицький терор наприкінці 20-х років зігнали багатьох східняків з рідних місць і примусили шукати собі притулку. Більшість їх осіла в Галичині й на Волині, включилася до національно-культурного просвітництва і до 1939 року провела величезну роботу в царині націоналістичного виховання наступного покоління борців за самостійність, а частина подалася аж за океан і осіла в Канаді, США, Аргентині та потроху в інших країнах Нового світу. Ця хвиля еміграції від перших поселенців відрізнялася політичністю. Вона принесла ідеал національної свободи.

Третя хвиля еміграції була викликана поразкою національно-визвольних змагань після Другої світової війни. Певну частину з цієї хвилі становили селяни зі Східної України, що тікали від нового наступу москалів з їхнім терором і колгоспами, але переважну більшість становили учасники боротьби за незалежність та їхні помічники й близькі.

Перші переселенці через незнання мови потрапили у важкі умови. Їм нелегко було зрозуміти канадські звичаї, вони почували себе приниженими, ображеними і нещасними. Найбільша їхня мрія — це подолати комплекс меншовартості і зрівнятися з канадцями. Цю мрію вони здійснювали в дітях шляхом навчання їх англійської мови та спонуканням до здобуття вищої освіти. Діти вже не мали батьківського комплексу меншовартості і повністю віддалися життю нової країни.

Третє покоління почувається більше канадцями, аніж українцями. Воно майже не знає української мови, добре пізнало канадську культуру. В канадському суспільстві посідає те місце, на яке вистачає здібностей, не відчуває жодного приниження, засвоїло повністю канадську культуру. Одначе виявилося, що в їхньому дуже демократичному, дисциплінованому і діловому світі не вистачає національного духу з культурними витворами пращурів, які своєю чарівною гармонією наповнювали б душу неповторним плетивом звуків і мрій, тим божественним суголоссям, якого годі шукати під канадським небом. Як не може англійця схвилювати вірш-пісня: «Реве та стогне Дніпр широкий», так не може збентежити українця чужа англійська пісня. Бо немає в Англії Дніпра, як немає в українських поняттях англійських реалій.

Українець Канади ніколи не відчує зв’язок його сучасної культури з англійською передісторією. Там, де канадець знаходить духовне коріння, українець бачить порожнечу. І якщо його душа не мертва, він намагається її заповнити. Тому й серед молодого покоління українських канадців зустрічаються ті, хто починає вивчати українську мову, аби відчинити собі двері в храм духу ще одного народу — народу їхніх дідів і прадідів, рідного народу.

Українці не гірші від інших