На землі кленового листу

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА: ПОГЛЯД ЗБОКУ

З паном О. Бієгою я познайомився у червні 1992 року, коли ще й місяця не минуло від мого приїзду до Канади. Обов’язки посла, а часто й бажання зустрічей з канадськими українцями, зумовлювали мої часті поїздки, і я вже кілька разів відвідав Монреаль. Після святкування першої річниці незалежності України в Монреальському порту на українському судні Бієга запросив мене додому і розповів про свій задум видання англійською і французькою мовами книжки про українців у Квебеку. Я підтримав ідею. Бієга запропонував мені написати статтю до книги. Бувши страшенно завантажений дипломатичною працею та організаційними проблемами, я наївно думав, що, коли вирішиться питання з будинком для посольства та резиденцією, я зможу у вихідні написати статтю до збірника. І необачно пообіцяв Бієзі зробити це. Минав місяць за місяцем, а я все ніяк не знаходив часу. Сумління мучило і часто докоряло: «Навіщо ти, чоловіче, пообіцяв, ну навіщо?!» Але даного слова назад не повернути, а щоб повернути рівновагу душі, був лишень один спосіб — написати статтю. Що я врешті й зробив. Тепер залишається менший гріх: я загальмував час видання книжки. Цей гріх я зможу спокутувати, якщо моя стаття знайде свого читача і йому стане терпіння дочитати її до кінця.

Я й досі не маю часу сісти за вивчення відповідної літератури, проте знайшов час сісти за письмовий стіл для викладу своїх думок про діаспору, тож і подаю їх покірно на суд читачеві.

Вже рік, як ми з дружиною живемо в Канаді. Дружину згадую тому, що її взаємини з Канадою складалися інакше, ніж мої. Обмінюючись удома своїми спостереженнями, ми іноді по-різному оцінювали канадську реальність, що давало мені певний простір для узагальнень. Не смію похвалитися, що за рік я глибоко проник у психологію українців Канади. Упевнений лишень в одному: кожен новий місяць перебування в Канаді відкривав мені нові й нові особливості життя канадських українців, і через ці особливості я розкривав характер їхнього світосприймання внутрішнього світу. Отже, я не претендую на істину в останній інстанції. Напевне, проживши в Канаді довше, я написав би трохи іншу статтю. Та оскільки результат будь-якого дослідження залежить не тільки від кількості емпіричного матеріалу, а ще й від здібностей до наукового синтезу, то й я осмілююсь подати свої розмірковування вимогливому читачеві.

Усе пізнаємо в порівнянні. І коли ми спостерігаємо українців Канади, то виносимо судження про них не з позицій абстрактного мірила, а з позицій тих уявлень і понять, що їх ми засвоїли в Україні. Там провели дитинство, там сформувалися наші уявлення про добро і зло, про те, як слід чинити і як не слід, як люди мають поводитися і як не мають поводитися. Ці наші уявлення для поцінування поведінки українців Канади. Поведінці нашій ми надаємо характеру об’єктивності; поведінці їхній ми надаємо характер суб’єктивності. Оскільки об’єктивне має характер суспільної істини, а суб’єктивне не має такого характеру, то перше явище стає головним, а друге — підпорядкованим. Перше має претензію вимагати від другого модифікувати свою поведінку в напрямку найбільшого наближення до першого.

Як ставитися до цих претензій?

З точки зору істинності понять цілком зрозуміло, що поняття українців в Україні — це таке ж суб’єктивне явище, як і поняття українців Канади, при цьому визначаються вони комплексом обставин в Україні і комплексом обставин у Канаді і як такі є рівноправні, і тому канадські українці мають право відкинути претензії українців з України на першість.

І в Україні, і в Канаді українці зазнають впливу природного та суспільного середовища, в якому формуються їхній духовний світ і поведінка.

У Канаді природне і суспільне середовище відмінне від українського, й антропологічний склад змінюється під впливом змішаних шлюбів інших, аніж в Україні, етнічних груп.

Різні передумови ведуть до виникнення різних антропологічних типів людей, а отже, і виникнення різних народів.