На землі кленового листу

«Шановні канадці!

24 серпня Україна, держава, яку я маю честь репрезентувати в Канаді, відзначатиме другу річницю національного відродження.

Свою незалежність Україна повернула після багатьох років боротьби, через величезні людські, моральні й матеріальні втрати. Вона завжди відчувала підтримку і наснагу від волелюбних держав і волелюбних людей, серед яких канадці посідають почесне місце. Вільна Україна ніколи не забуде цього так само, як і те, що уряд Канади першим серед західних країн визнав її незалежність.

Відносини між Україною і Канадою ще лише починають розвиватись. Ділові люди обох націй щойно познайомились, а державні інститути закінчують готувати угоди й договори, які б захищали і забезпечували взаємовигідне співробітництво. Але широкі людські контакти, котрі існували здавна, ніколи не переривались і нині вільно розвиваються, дають підстави сподіватися, що наші стосунки набудуть масштабів, гідних наших країн.

Канада по праву пишається славою піонера в галузі охорони природи, захисту людських прав, збалансованих економічного і соціального розвитку. Україну знають як землю стародавньої і багатої культури, як батьківщину вмілих хліборобів і талановитих учених. Поєднання канадських та українських промислових, наукових структур принесло б їм новий добробут і нові перспективи на міжнародному полі.

Звертаюсь до вас, мої канадські друзі, напередодні другої річниці з дня відродження державності України із закликом: працюймо разом задля зміцнення зв’язків між нашими країнами! Підтримуймо спільно усе, що йде на користь нашому співробітництву! Творімо єдиний форум українсько-канадської приязні! Це допоможе Україні швидше завершити демократичні перетворення й економічні реформи».

Для ознайомлення громадян України з діяльністю нашого посольства в Канаді я написав статтю «Посольство України в Канаді: перший рік». У супровідному листі до редакції журналу «Політика і час» я назвав статтю публіцистичним звітом про діяльність посольства. У міністерстві публікацію сприйняли негативно. Мовляв, такого поняття, як публіцистичний звіт про роботу посольства, дипломатична практика не знає. А я вважав, що посольства і міністерства працюють для України, і Україна має право знати основні проблеми зовнішньополітичного відомства. Практика замовчування походила від традицій колишнього закритого комуністичного суспільства. В умовах демократичної незалежності України воно гальмує процес становлення молодої української дипломатії і переносить чужорідні організаційні й моральні принципи в нову установу.»