На землі кленового листу

Хвилин за двадцять майстер церемоній — доволі висока струнка жінка (мабуть, монахиня) — попросила всіх вишикуватися в один ряд відповідно до списку, який зачитала. Потім широко відчинила двері з кімнати до загальної зали й запропонувала йти за нею. Люди в залі встали з-за столів, оплесками привітавши нашу появу. Ми пройшли на поміст з головним столом, повернулися і стали за стільцями обличчям до зали. Поряд зі мною з одного боку був митрополит Максим Германюк, з другого — архієпископ Ізидор Борецький. Майстер церемонії запросила сідати, підійшла до трибуни, що стояла збоку, і виголосила колективне привітання першому послові України. Потім виголосила коротку вступну промову і запросила до слова митрополита Максима Германюка.

Митрополит говорив розмірено, не підвищуючи голосу. Слухаючи його, я питав себе, чого в митрополитові більше: патріотизму чи релігійності? І з величезним задоволенням відзначив, що він щирий українець і не припускає можливостей нормального духовного розвитку нації поза незалежною державою.

Після його звіту запросили до слова мене. Від імені Президента України і себе особисто я привітав духовних отців та всіх присутніх і виголосив промову. Подаю її скорочений варіант: