Наближення. Наркотики і сп'яніння

З проведенням такої межі можна погодитися. Але чи й з оцінкою? Чи справді музика «в своїй основі» є мистецтвом, а може, вона є чимось більшим, чимось іншим? Що означає зарозумілість, з якою Блюгер зараховує спів солов'я до тієї самої категорії, що й «скавчання самця у тічці»? Чи не є ця зарозумілість насамперед зарозумілістю (…) мислячого митця, з якою Ніцше також намагається відрізнити Ваґнера від митця за своєю кров'ю?

Додаткова заувага: сучасні орнітологи довели, що пісні співочих птахів звучать найгарніше, коли вони співають «суто без наміру», тобто не під час сезону парування та поза боротьбою за межі своєї території.

220

Тим часом слід пояснити, що ми розуміємо під Великим переходом. Він проявляє себе через накопичення сил, які хоч і діють постійно в мистецтві й історії, але не в чистому вигляді. Космічне випромінювання ущільнюється, телуричне плетиво виходить назовні. Все це може відбуватися під наглядом або й без нього; можливо, найвирішальніші фази проходять непомітно. Аж раптом у домі з'являється змія. Можливо, вона завжди там жила.

Більше вже не йдеться про ранг мистецьких творів, йдеться про визначення та долю мистецтва загалом. Те, що було мистецтвом, стає сумнівним; межа стає розпливчастою.

Очевидно, знову і знову доводиться наново концептуалізувати це поняття. Після Єни[436] прусські генерали казали, що здобувати перемогу таким чином — то не мистецтво (тобто з порядком, який розпався). Але самої перемоги вони не могли заперечити. З другого боку, Блюхер[437] після битви на річці Кацбах[438] казав: «Ми б її виграли, якби мене попросили із самого початку пояснити людям, як все було розумно продумано».

221

Не важливо, чи міркування Ніцше про випадок Ваґнера є «істинними». Як мисленнєві моделі вони самі собою мають високий ступінь цінності. Але тут ще варто згадати таке.

Коли математик малює крейдою на дошці фігури — кола, трикутники, паралельні лінії, то це є «фігури, які не зустрічаються в природі». Строго кажучи, в архітектурі вони також не трапляються. Врешті, навіть на дошці вони досягають лише наближення. Вони є демонстраціями. Точка, з якої виводиться нерозширюване, постає як крейдяна пляма.

Проте не можна сказати, що нічого не відбулося, коли малюнки стираються. Відбулося навіть більше, ніж просте порівняння та демонстрація; перед спогляданням постали духовні сили. Все це можна зарахувати до вжиткового мистецтва міри в часі й просторі, у сфері фізичної сили.

Око за посередництва фігур дістало силу з нерозширюваного, й такі реле посередництва, чи трансформатори, існують також для нероздільного. Воно починає рухатися як плетиво, породжене норнами. Та вже побачені фігури можна стерти.

222

Класифікація буде то складнішою, що більш розпливчастою стає якість. У нероздільному існують величезні сили, але жодної якості. Намагаючись дати йому свою оцінку, ми потрапляємо в зачароване коло «виведення з мистецтва» («Entartung») та нової сили, що формується на його основі.

Головний закид Ніцше до Ваґнера — хвороба, декадентство. Все це йде з власної хвороби, яка, проте, робить ясновидцем. Ніцше мав не лише хворобу, він також бачив, як ворушиться плетиво, оскільки те і те жило в ньому. З обох цих першооснов сформувався його геній, те і те він геніальним чином заперечував і підтверджував.

Згадана трудність непереборна; вона криється в кліматі, а не в індивідах. Задля пояснення маємо вдатися до образу. По замерзлому озеру можна ходити; це одна з метафор Ніцше. Лід утворює покрив, формує кристали.

Аж тут налітає вітер відлиги, лід стає ламким, врешті непрохідним. Велика форма, тобто та, яка тримає, стає крихкою й оманливою. Все це навіть на рівні мікроклімату, аж до кристалів і атомів, має свої відповідники. У склянці води при температурі, близькій до нуля, формуються і деформуються кристали, слідуючи за мінімальними відхиленнями, які збивають нас із пантелику. Існує межа, на якій ми вже не можемо вирішити: перебуває те чи те у стані танення чи сублімації, воно помирає чи в statu nascendi[439].

Ми побачили плетиво тепер ще й у кристалографічному варіанті. Тут тануть і розплавляються якості, часи — а також смерть і життя. Тож залишається тільки чекати.

Оптичні моделі

223

Отже, оцінювання стало складним, а то й неможливим. Якщо йдеться не про музейну сферу, то воно спиратиметься не на форму, а на динаміку. Це підтверджує погляд на наше життя, на наш світ.

Ми добре знаємо, чого до недавнього минулого був «вартий» образ. Знаємо надто добре. Поки ми рухаємося в межах історії мистецтв, ми проінформовані. Та коли з цією інформацією ми намагаємося опанувати об'єкти, які частково або цілковито випадають з неї, то опиняємося у незвіданому краї. Мости зруйновано, тепер треба плисти; тут уже не допоможе жодна геометрія.

224

У зв'язку з оцінюванням згадую про кристалізацію на рівні, близькому до нуля, а у зв'язку з методом — про крейду і губку.