Наближення. Наркотики і сп'яніння

Загалом нам треба позбутися думки про те, що щось відбувається тільки у зовсім малому, тільки в атомах. Це також є; але Великий перехід розгортається у всіх вимірах, а в науці — в усіх дисциплінах. Усе це проливає світло на подібності не лише устаткування, яке служить зовсім різним цілям, наприклад далекоглядна труба і мікроскоп, але й тих картин світів, які відкриваються з його допомогою. Тут ідеться меншою мірою про питання стилю, маємо справу з формування потужної волі у сфері макро- і мікроскопічного.

231

Отже, такий перехід виказує себе як у великому, так і в малому — він також може проявитися в предметній, абстрактній або непредметній тематиці. Це питання техніки, й як такі вони цікавлять історію мистецтв. Та нашу увагу привертають не так форми та їхні відмінності, як сили, які сукупно підносять форми. Все це відбувається поза мистецтвом і незалежно від нього.

Поняття «кубізм», як і «бароко» чи подібні терміни, виникло випадково, а саме у зв'язку з першою виставкою Жоржа Брака (Париж, 1908). Невдовзі стало помітно, що тут «було зруйновано останній місток до матеріалізму», про що не можна сказати стосовно ван Ґоґа або також фовістів[447], які твердо перебували на самій лінії. Там — ще розплавлення, тут — кристалізація.

Якщо один із кубістів говорив, що хотів наблизитися до «речі в собі», то його бажання виражає те саме, що й бажання Вінсента — бажання пробити стіну, яка відділяє його від почуття.

Це та сама мета, якої прагнуть досягти з двох протилежних точок.

Межа може розділяти індивідів («молодий» і «старий»), вона може також пролягати в самому індивіді. Сюди належить і перехід від фовізму до кубізму. Відстань, яка розділяє картини Брака «Гавань» (1906) та «Гітарист» (1914), годі здолати; тут у межах часової послідовності мало проявитися щось інше.

Те, що митці перебувають за роботою, радше заважає спостереженню, адже ключовий момент цієї роботи полягає в безіменному. То, може, слід обирати моделі з інших сфер, наприклад із фізики, де перехід буде особливо наочним? Але тут криється та небезпека, що увага буде прикута до феноменів, і саме коштом форми. І доля «Робітника» служить мені тут застереженням.

232

При розгляданні таких картин, як «Уславлення Й.-С. Баха» (1912) Брака, «Шотландка» (1918) Хуана Ґріса або, наприклад, «Передача Барселони» Віндема[448], що датована трохи пізнішим часом, впадає в око як велика спорідненість між ними, так і цілковита чужість до картин, створених безпосередньо перед цим або й одночасно з ними. Це збиває з пантелику; з хмар конфеті виринають обличчя. Вони мають мало спільного з мистецтвом; радше здається, що поле мистецтва виявилося залишеним чи навіть загроженим.

Вінкельманн[449] з його «істинною шляхетною простотою та тихою величчю» розглядав сардські бронзові фігурки як варварські витвори. Тоді як до нас вони промовляють не так через шляхетну, як через скромну велич. І це невипадково.

Для Ґете, про якого можна сказати, що він дійшов до Сходу, але не до Мексики, боги цієї країни були втіленням жаху, взірцевою протилежністю краси. Саме так слід розуміти вірші з його архіву:

І Віцліпуцлі[450]

буде Талісманом на серці твоїм.

233

Те, що з'являються такі картини, такі спорідненості, як я вже казав, є невипадковим — усе це форми, що виникають безпосередньо з плетива і проектуються на порожню поверхню. Вони належать не так часовій, як просторовій глибині, що може бути пройденою у будь-який час. У цьому сенсі вони перебувають у проміжку ще до печери Ласко.

Монтесума чекав на Кортеса; про висадження білих богів ішлося в пророцтві. Це багато в чому пояснює успіхи іспанців, які лише почасти належать до історії, а почасти до світу легенд, як то добре побачив Штукен[451].

Але можна припустити, що існує й протилежний рух; Мексика, на противагу нам, набуває чітких рис. І все такою ж мірою розквітає у нас. Знаки починають оживати й чекають на свого Шампольйона.

І як Ґете мав надійний інстинкт проти всього, що може зашкодити старій культурі, так і тут. Він відчував несумісність з іншим світом. Споріднене в ньому можна було пізнати лише тоді, коли будуть пройдені кінцеві етапи.

У XXI сторіччі Мексика в археології — й не тільки у цій дисципліні — відіграватиме важливішу роль, ніж та, яку дотепер відігравав Єгипет. Вона виходитиме за рамки науки. Натомість єгиптологія доволі акуратно зосередилася суто на своєму фахові. «Чарівна флейта» натякає тут на безліч прихованих можливостей, які яскраво ожили для мене під час нічної прогулянки Карнакським храмом[452].

Тут варто згадати і «Спокусу Святого Антонія» Флобера. Там також починає щось ворушитися, у затінку храму — в затінку просвітництва.

234

Коли на якомусь рубежі проявляються або навіть наступають архаїчні сили — грецькі, германські, єгипетські, мексиканські боги — то відбувається не повторення, а повернення.