Наближення. Наркотики і сп'яніння

На таких поворотних моментах від митця чекають більшого, ніж він може дати; якщо космос стає прозорим, він не має зупинятися на іменах сузір'їв. Тут ми знову заторкуємо саму серцевину випадку Ваґнера: за словами Ніцше, Ваґнер викликає найстаршу жінку світу, Ерду, а потім дає їй відійти, оскільки не готовий до її присутності.

Цей мотив повертається знову і знову; так само й Джудар[462], рибалка, зміг увійти в найдальшу кімнату, кімнату, в якій було кільце, лише після того, як наказав роздягтися своїй матері, яка й постала перед ним у такому вигляді.

253

Дивно вражає стурбованість, з якою навіть верхи суспільства закриваються від транспарентності. Верхи сьогодні — це більше не князі, герої та жерці, а великі природознавці, а також ті, хто слідує їхньому духові. Очевидно, вони вважають транспарентність, як, зрештою, і Баадер, а почасти навіть Ніцше, за щось «потойбічне».

Тим часом матерія стала могутнішою, хоча й не виміряною до кінця; вона стане прозорою скрізь, де духові вдається наблизитися до потенції, що криється в ній. Транспарентність, наприклад, може засяяти під час медитації про термодинамічні факти, за якими точка болю та точка замерзання є ідентичними.

У знанні криється наближення: воно веде, — хоча й ніколи не досягає, — до дива й за межі названого. Якщо, як у наші часи, знання розширюється до велетенської кулі, то при цьому не зменшується, а збільшується загадка: зростає кількість точок дотику, які прилягають до непоясненного, до дива.

254

Греки, можливо, могли досягти визначних результатів в експериментальній фізиці, і якщо вони від цього відмовилися, то не через неспроможність, а через те, що такий спосіб творення вважали роботою невігласа.

У фізиці вони займалися тим, що можна здолати «сидячи»: насамперед математичними розмислами та астрономічними спостереженнями в рамках обмеженого та впорядкованого світу. Тут також ще панує художнє світосприйняття. Небесні тіла рухаються за звучанням сфер, а в числах криється божественна сила.

Великою та особливо далекою для нас із погляду сьогодення є думка про те, що зорі самі собою взагалі не існують, а просто відображають еманації космічного світла, яке, ніби крізь пори чи очі, проходить через склепіння і у своїй повноті було б для нас надто сильне. Ми згоріли б у ньому, як то сталося з Фаетоном. Існує ще одне місце, де до нас промовляє вища дійсність такого погляду на світ: Пантеон у Римі. Сподіваюся, що колись він буде звільнений від християнських компонентів.

255

Гефест, римський Вулкан, належить до нижчих богів; через свою потворність він був скинутий з Олімпу. Те, що він при цьому зламав ногу, виходить за рамки епізодичного. Це один із ясновидних чи радше землевидних зв'язків, якими вирізняється міф. Кульгання є, зокрема, стигмою ковальства, яке почасти зараховується до підземого царства, де в закурених печерах у дивовижному розмаїтті виробляли зброю та інше спорядження. Ковалі є також чарівниками і можуть, як Дедал і Віланд[463], за допомогою крил підкорити повітря, проте в Аполлоновому світлі їхній доробок стає сумнівним, як то є скрізь, де вміють розрізняти мистецтво як штуку та мистецтво як штуки[464].

Загалом не слід недооцінювати владу світу автоматів; задоволення від нього нагадує своєю наївною радістю та духовним самовдоволенням примітивні танці.

Кульгання відповідає циклопічній одноокості, яка не виключає особливої гостроти зору, хоча й обмежує глибину погляду. Циклопи бачать, думають і діють однооко й, незважаючи на добру волю, безпомічні в питаннях права й моралі. Це помітно за їхніми діями, які часто, попри те, що рішення є очевидним, розтягуються до безкінечності.

Нещодавно я знову згадав про кульгання, а саме тоді, коли дивився на екран під час другої висадки на Місяць. Як відомо, один із двох астронавтів спіткнувся під час стрибка, який не був дозволений комп'ютером. Тут спадають на думку споріднені комбінації. Вони виникають саме під час аварій, так ніби відкриваються якісь порожнини для псевдоморфозів[465]. Міфічна праречовина вивітрилася, але зберігає свою форму. Катастрофа «Титаніка» залишається тут моделлю.

До речі, як пояснити те відчуття ірреальності під час таких випромінювань, коли людина є більше відсутньою, ніж присутньою? Актуальність годі перевершити, й саме тому вона звужує дійсність. Під час довгих пауз я маю закликати себе до справи, ніби той, що бере участь в спіритистичних сеансах, але радше почитав би книжку.

Фантасмагоричність таких аспектів посилюється ще й їхньою неймовірною потворністю. Ця потворність криється не в природі, не на Місяці й також не у всесвіті, а у баченні. Не пустеля є огидною, а той, «кого вона ховає».

256

Красу пустелі в нашому сторіччі визнав багато хто, а особливо французькі військові найманці, які провели там частину свого життя й формувалися нею.