Наближення. Наркотики і сп'яніння

Від того «Шукача пригод» у мене в пам'яті різкіше закарбувалися лише окремі деталі: берег був усіяний людськими останками — черепами й кістками тих, які в подібній ризикованій пригоді зазнали поразки. Я зрозумів, що художник натякав на висновок: зійти на той берег було дуже заманливо, але й небезпечно. То все були кістки попередників, пращурів і врешті навіть власні. Берег часу був усіяний ними. Якщо часові хвилі виносять нас на цей берег, якщо ми причалимо, то зазнаємо поразки. Пригода є концентрованим життям; тоді ми дихаємо швидше, а смерть підкрадається ближче.

6

Череп із перехрещеними кістками довгий час був загальновизнаним символом не лише у склепах та на полях смерті, але й у мистецтві. Особливо в епоху бароко він став улюбленим мотивом разом із пісковим годинником і серпом[13]. Сьогодні було б примітивним використовувати його в такому значенні; його ранг можна прирівняти скорше до дорожнього знаку. Уже тоді, коли художник «Шукача пригод» помістив його на картині, він піддався спокусі літературної алюзії.

Ми ставимо собі запитання: як можливо, що об'єкт на кшталт людського черепа міг виступати мотивом високого мистецтва, який навіть сьогодні залишається для нас зрозумілим, тоді як такий самий об'єкт, представлений сучасниками, нас більше не задовольняє, ба навіть набуває комічних рис?

У зв'язку з цим варто зауважити, що будь-який предмет може набути або втратити свою символічну силу. Він служить мушкою, за допомогою якої око фіксує ціль. Якщо добре наведено, то відблиск цілі повідомить про це мушці. Й цей відблиск зберігається на старих картинах, він «ще довго світить услід». Тут передалася не лише краса того, про що йшлося, але й ряхтіння непроминущості. Афродіта не лише символізувала закоханих — в обіймах вона була представлена ними й ставала безіменною.

Череп старого майстра лякає нас і сьогодні. Своїми очницями він дивився на смерть — це передалося навіть атомам.

Натомість череп «Шукача пригод» — суто реквізит. Там — символ, а тут — орнамент, там — міф, а тут алегорія, там — наближення, а тут — віддалення.

При цьому слід врахувати, що сучасник, навіть із суто живописного погляду, не зможе зрівнятися за вмінням зі старим майстром, навіть якщо з мистецького погляду він буде з ним нарівні. Швидко тане задоволення, порозуміння спостерігача з тим здобутком, слава про який переживе митця. Бідолаха був, не знаючи того, фальшивомонетником. Фальшива банкнота береться на віру, але раніше чи пізніше йде поголос: їй бракує еквіваленту. Банкнота не має покриття: тут — паперова претензія, а там — золотий запас, тут — видимість, там — дійсність.

Фальшиві банкноти часто є оманливо бездоганними, лише поодинокі знавці можуть розгледіти їх з першого погляду. «Розгледіти» означає в таких випадках «пізнати, що за ними нічого немає».

7

З винаходом рентгенівського проміння спроби досягти певного ефекту, демонструючи череп, стали цілком абсурдними. Тут, можливо, варто було б уточнити, що ми маємо на увазі: заувага не про фізичну, а про фундаментальну оптику — про новий, майже інстинктивний та за своєю ґенезою цілком відповідний своєму жанру спосіб людей бачити. Тут промені поводяться як емпіричний наслідок, спричинений зміною форми.

Ця фундаментальна зміна, яка позначилася також на фізиці та її інструментарії, має не лише вищий рівень, на якому дихання стає важчим, але й глибші шари, де матерія стає щільнішою та змістовнішою. В обох випадках від того виграє фізика.

Проте важливим є також те, що таким чином змінюється і ставлення до смерті, і ця зміна заторкує не лише віру та мислення, але й саме мистецтво вимагає пошуку відповідної форми вираження. І це також одна з причин того, що череп, як і багато чого іншого, більше не є «переконливим».

Однак це питання перспективи, але не самої субстанції. Сила черепа «в собі» залишається незмінною, але з його допомогою ми вже не наводимо на ціль. Окрім того варто зауважити, що загалом ми є свідками ерозії символів. Лише деякі сили зможуть чинити опір цій тенденції — можливо, тільки материнська сила любові.

Усе це має позначитися на мистецтві, й так воно і відбувається — спершу ex negativo, але з «чутливими вусиками». Знецінення класичних символів позначає кожну зміну стилю. Під час Великого переходу[14] йдеться не про окремі символи, а про символічний світ загалом. Тут варто ще раз нагадати про те, що в «Стіні часу[15]» було сказано про «вибілення[16]». Врешті його слід розуміти не як нігілістичний акт, а як офензивне повернення. Світ не є безбарвним, і тут ідеться про порятунок барвистого світу.

8

Повертаючись до нашого прикладу, хотілося б згадати вапнякові стіни, які здіймаються над Лазуровим берегом або над зеленими килимами долини Дунаю. Це можуть також бути крейдяні скелі на узбережжі острова Рюґен або коралові рифи в Тихому океані.