Наближення. Наркотики і сп'яніння

Там смерть більше не сліпить окремішнім черепом, таких черепів там ціла купа. Все це було сформованим кістяком життя — равликові хатки та мушлі, панцир діатомеї[17], корали, які нашаровувалися протягом тисячоліть, аж поки досягли значного ступеня закам'янілості. На виткані в доісторичних морях форми наклав свій відбиток телурійський тиск, він навіть нищив ці форми, коли ставав надмірним. Потім знову руйнування через падіння й прибій, руйнування аж до рівня молекул, які знову стають здобиччю життя й утворюють кола, спіралі, симетрії.

Усе це гра на рівні вапнякових відкладень, одна з багатьох. Кам'яновугільний ліс занурюється у пласти, й те сонце, якого він напився, він видихає вогнем технічного світу. Зміни відбуваються протягом еонів — як і в моменти, коли кристали льоду перебувають на нульовій позначці, й байдуже, тануть вони чи сковуються морозом, — вони дзеркально подібні.

Ось що дрімає у вапнякових стінах і чекає на те, щоб ожити через мистецтво.

9

Формується нове ставлення до смерті. І це важливіше за всі звершення у технічному світі. Великий перехід.

Живе не лише вапнякова стіна, але й пустеля. Мойсей знав про це. То була змія, перетворена на палицю, за допомогою якої він пробився крізь скелю до води. Наші пустелі також спраглі за такою водою; вони переповнені спраглими. І ця спрага стане сильнішою, коли людина насититься.

Невдовзі держава, цей «дракон із тисячею лусок[18]», стане єдиною живою істотою, яка населяє пустелю, прикрашаючи її своєю фата морганою. Найвища монополія — це монополія мрій; про це знали жерці ще з давніх-давен.

10

Одним із привілеїв богів є те, що вони залишаються у світі образів і лише зрідка виходять із нього у зовнішній світ. Відблиск того світу стає барвистим[19].

Для нас таке дозволено меншою мірою. Ми здогадуємося про повноту світу образів завдяки тому барвистому відблискові й рідко, хіба у сновидіннях, виходимо зі світу зовнішнього.

Як уродженець суходільного краю я познайомився з морем спершу з розповідей, а коли вперше побачив хвилі, вони здалися мені доволі пересічними. Й тільки тоді, коли виникала загроза втопитися, хвиля ставала велика, так ніби дотепер та хвиля, висока чи низька, була лише лаштунками, аж ось починалася гра. Саме таку хвилю намалював Хокусай. Такою слід бачити вапнякову стіну.

Якось один ніґґер, про якого я ще розповідатиму, позбавив свою подругу цноти й потім запитав, як їй було, на що вона відповіла: «Я уявляла собі це гарніше». Йому було прикро, але це є правилом.

Навіть злочин має уявне зачарування. Пограбування банку, як воно відбувається в романі чи фільмі, може бути притягальним для розуму, що знається на витонченості або на сміливих ходах, під час яких певна програма втискається в секунди. На практиці з'являється неочікуване і доволі мінливе. Після того як Раскольников убив стару лихварницю, що, на його думку, не вартує й блощиці, в передпокої з'являється її побожна сестра, яку він змушений приректи на таку саму долю.

До речі, до геніальних ходів роману зараховують те, що уявна частина злочину відділяється від вини. Враховуючи подвійне вбивство, до того ж здійснене підступним чином, сокирою, вирок є доволі м’яким. Іншим в'язням це муляє як більмо на оці; вони вважають, що «панок» легко відбувся.

11

Навіть при сп'янінні годі уникнути розчарування. Воно відбувається не зовсім у співвідношенні до злочину й кари, а радше в рамках розширеного тлумачення, до якого, до речі, пасуватиме також злочин і кара. Сп'яніння і злочин перебувають по сусідству, й часом їх важко відокремити, а особливо коли вони опиняються близько до межі.

У сп'янінні — байдуже, діє воно седативно чи збудно, — час випереджається, організовується по-іншому, позичається. Цей час вимагатимуть назад; за припливом іде відплив, барви бліднуть, світ стає сірим, нудним.

Усе це ще можна вписати в рамки фізіології й психології, хоча вже тут чигають катастрофи. Водночас відбувається Прометеєва крадіжка світла й образу, проникнення в ареал богів — там також є час, хоча кроки стають ширшими й твердішими, залишаючи після себе величезні сліди. Там також є небезпеки, адже за те, що «прожив, як боги, я раз один[20]», треба платити.

12

Час, який я первинно визначив для цієї теми, вже минув, він остаточно вичерпався. Якось я взявся за ідею написати есей, присвячений Мірчі Еліаде[21] з нагоди його 60-річчя («Наркотики і сп'яніння», «Антей», 1968). У другій частині мало йтися про особливі види досвіду; й ось ця частина розширилася на всі боки. Я міг би суворіше звести її до системи, тож обмірковую у зв'язку з цим деякі поняття, які щораз знову виринають; тоді для читача буде зручніше слідкувати за текстом, який розгортається аркуш за аркушем.