Наближення. Наркотики і сп'яніння

Усе це пізніші погляди: прорідження гілля. Ефір є легкозаймистою речовиною — той, хто обирає його за рушій, має остерігатися долі Фаетона. Як і багато інших збудних речовин, він діє на чоловіків як духовний флюїд, а на жінок — як флюїд еротичний. З бельгійських целюлоїдних фабрик, де випари ефіру обтяжували повітря, робітниць у німфоманському збудженні відводили додому. Подібні речі повідомляли також про кравчинь, які шили рукавички та користувалися для чищення бензином. Близько до плетива матерії зливаються поняття й почуття. Нитка тягнеться далі, стає безбарвною, майже нематеріальною.

Ефір час від часу вихваляли за антиалкогольні властивості та використовували як замінник горілки. Так було в Ірландії після 1840 року, коли під впливом популярного проповідника, який виступав проти вживання алкоголю, селянам спротивило пити горілку.

Така думка може мати місце, адже ефір діє «духовніше», ніж алкоголь. А в основі кожного сп'яніння лежить духовна потреба, навіть якщо це стосується жебрака.

Надію, молодість ти віддаєш, як царства,
І гордощі, скарби усякого злидарства,
Що ми від них стаєм могутні, як боги[278]

!

Тобто тут можна провести паралель зі спробами педагогів замінити низькопробне читво «хорошими книжками», що також має небагато шансів на успіх. І там, і там мірилом є не сама рідина, а людина, яка одержує насолоду. Інакше нікому не спало б на думку пити ефір замість того, щоб його вдихати: тільки в одному Мемелі[279] 1897 року було випито тисячі літрів ефіру. Коли проносився екіпаж із кіньми, що йшли чвалом, за ним тягся шлейф ефірного запаху.

Так відбувався занепад через кількість. А з цим грубшало й сприйняття. Наприклад бандажист, який досяг сп'яніння за допомогою ефірних речовин, чув «неприємну музику катеринки», тобто дешеву версію мелодії Мопассана.

135

Ми гадаємо, що дим і випари вивільняють тонші, духовніші сили, ніж рідкі та тверді страви, — запахи, звісно, також. Це делікатні прояви відриву від матерії, нерідко заборонені, особливо вночі. Чимало з них оживають лише у променях призахідного сонця. З давніх-давен вони вважаються сприятливими для вищого наближення та для входження. Їх використовують при замовляннях, судилищах, жертвопринесеннях у вогні.

Для того, щоб сприйняти запах, нам потрібні вологі мембрани — це нагадування про колишні морські часи, але навіть для найделікатнішого переміщення морське повітря має замінити океан. У прадавні часи все тіло було вкрите високочутливою оболонкою та було здатне до такого способу сприйняття, яке можна знайти хіба що в чистому джерелі. Там були і, як правило, досі містяться повідомлення, які ледь відчутний повів вітерцю переносить із квітки на квітку.

Усе це спогади про хвилю й про море.

Наркози

136

Війну було програно — і те, що я ще кілька років залишався при війську, вважаю своєю помилкою, хоча такі ретроспективні висновки позбавлені сенсу. Вернер фон Фріч, який одного разу відвідав мене в Ганновері, також вважав, що в армії я не на своєму місці. Він сказав таке одному товаришеві після того, як ми утрьох вели розмову про Рембо. Я дізнався про це лише через двадцять років, на той час Фріч уже загинув у Польщі. Врешті, він не мав жодної користі з того, що завиграшки долав усі кар'єрні етапи аж до найвищого щабля. Більшою чи меншою мірою це стосується всього нашого покоління. У той час Фріч був відкомандирований до школи верхової їзди, але з часом з кіньми та кавалеристами, вже не кажучи про рицарів, було покінчено. Від бризок ще можна вберегтися, але годі врятуватися від багна й попелу, коли вибухне Кракатау.

Саме тоді я відкрив для себе Рембо й був просто одержимий ним. До сьогодні я вважаю його одним із засновників модерну й можу тільки уявити, який переворот викликала зустріч з ним у Верлена.

Rimbaud,
Tu mérites la prime place en ce mien livre

[280]…

Фріч, очевидно, вважав, що такий різновид літературного захоплення є шкідливим для служби, а отже, й для кар'єри. І це було слушно; пристрасть завжди вказувала на те, чим людина займається, але також на те, що їй слід облишити. «Читач» — не надто вигідний предикат для особистого резюме.

А ще сюди додавався неспокій від того, що день і ніч доводилося робити десятки справ, які не мали між собою нічого спільного. І те, що при цьому дещо вдавалося, я пояснюю зокрема тим, що, на відміну від свого батька, я не змінював своєї пристрасті. Я щораз знову підхоплював ту саму нитку, яку взявся сукати. «Він не вірний, але прив'язується», — якось сказав Мартін про мене одній подрузі.

Із цими перервами та поверненнями до тієї самої нитки неминуче пов'язана зміна в оцінках. Ми наближаємося до ядра. Так само було й щодо сп'яніння, яке спершу цікавило мене як вітальне, а згодом як духовне збудження — і врешті як катапульта перед стіною часу.