Наближення. Наркотики і сп'яніння

Один з аспектів цієї проблеми полягає ось у чому: чи вдасться Великий перехід, а саме — усунення часу через якесь привнесення, що можливе за будь-яких «обставин», тобто за кожної обставини, чи той Великий перехід зазнає невдачі та жахливого ув'язнення в часі. Релігії дають різні відповіді щодо методики, але не говорять про певність у своїх претензіях.

Формування безпосередніх уявлень про трансцендентність не є суголосним з метою священства. Такі уявлення можна здобути через посвячення та медитацію. Містики, екстатики, візіонери, вільнодумці були для церкви, яка їм, проте, багато чим зобов'язана, завжди підозрілими. Те, що струмує звідти, має бути пом'якшено й відфільтровано через довготривалі процеси, пройти через посередництво. Врешті, за певних обставин, конденсується в сяючому німбі. З мислителями від Геракліта й до Ніцше майже не було жодного договору.

Деметра та Діонісій не потребують посередництва; вони наближаються безпосередньо. І хоча там знаходяться провідники крізь сновидіння й крізь смерть, та вони діють не через повчання, а, як Афродіта, через дотик, або, як Орфей, через поезію і спів. І десь там мерехтить потойбічний світ зі своїми скарбами й перетвореннями. Його світло доповнює світло дня, яке через таке перетворення стає елевсинським.

Усі ці перетворення, які готуються не лише за допомогою технічних засобів, але й шляхом проникнення всередину. В Елевсині сьогодні височить цементна фабрика. Напевне, це могло б стати на заваді під час малих містерій, що відбувалися навесні, але не під час великих, які проходили восени. Бетон і мармур стають поверхнями, якщо сприймати їх за «лоно Персефони[359]». Тоді вже годі знайти різницю.

186

Ім'я крокодила виводиться з «kroko-dilos», що означає «кам'яний хробак». Він брав пожирача опію поцілунками, «як крабовими клешнями». Час стає відбитком жаху; він тисне вагою пірамід на скроні, й мумія, замотана в бинти, незворотно віддана на поталу його жахові.

Бодлер бачить у цих страхах своєрідну кару, яка слідує за тривалим зловживанням наркотиками. І в цьому є правда; кожне сп'яніння мусить бути оплаченим. Але про ціну можна посперечатися, особливо якщо згадати, що де Квінсі всього на кількох сторінках вдалося виразити грандіозний аспект часу, серед вирів якого нас кидає, як потерпілих у кораблетрощі серед нічного моря. Нам треба розширити власний горизонт, аби знову натрапити на текст такого масштабу, можливо, аж до листів до коринтян або картин Ієроніма Босха.

187

Проте час вимагає не лише плати, він також надає кредит; час є ціннішим за будь-яку іншу власність.

Коли я вийшов із ванної кімнати й виринув зі сну наяву, то не лише був ощасливлений поверненням після безкінечної відсутності. З подивом я побачив на своєму годинникові, що минули лише лічені хвилини. Отже, я досі володію незміримим запасом часу і зможу розтягнути до безкінечності цю чудову ніч. Я ще раз капнув собі лаудануму в склянку.

Ніч була тим плащем, який приносив тепло й безпеку, я міцніше загорнувся в нього. Час став простором, але дуже щільним, як вузьке приміщення, розташоване не всередині піраміди, а глибоко під нею. Там більше нічого не відбувалося, стояла мирна тиша, недоторкана самотність. Десь нагорі люди можуть мірятися в боротьбі та перегонах, можуть святкувати й убивати — я так мало маю до цього стосунку, як і полеглі. Десь нагорі були нужда і голод, пожежі і страти, там був суд. Так, нагорі час плів своє божевільне плетиво із зашморгами та колючим дротом. А тут унизу все було гарне, як шовк, без барв і без візерунків, і врешті нитка непомітно прослизала крізь пальці. На ній не було жодного вузла, жодної колючки. І жодної батьківщини.

188

То була близькість до растру; «висмикування ниток» належить до гіпократичних ознак смерті. Цей розділ я хотів би закінчити згадкою про інший феномен.

Пробудження, я маю на увазі щоденне пробудження, щораз супроводжує зусилля орієнтації. Особливо коли пробудження є раптовим; компас зазнає повного відхилення. Якщо вночі нас щось злякає, нам важко зорієнтуватися за віссю симетрії; кожному відоме це дивне зусилля. Часто воно може тривати досить довго, аж поки буде визначене положення тіла в кімнаті.

Древні любили порівнювати сон зі смертю, вони також вважали, що в сновидіннях ми живемо, як боги. Про це можна мати різні думки, однак нам здається, що наш день обкрадають; це відчуття примушує нас повернутися в час.

«Прожив, як боги, я раз один!» — деякі сновидці так ніколи й не повертаються або ж, подібно до Скарданеллі[360], на роки заклякають у проміжному царстві. Багато хто прокидається в радісному настрої, ще більше — в сумному, але завжди бракує, знаємо ми те чи ні, якоїсь додаткової сили, що дрімає всередині нас.

189