НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

І вони вмирали по пляну передбачених директив. В одного селянина – описує С. Фурса – на станції в Юзівці, „міліція найшла в мішечку якихось 5 фунтів крупів і 2 буханці хліба і забрала це. Як же він благав їх. Казав, що у нього дома лежить на смертній постелі його дружина і двоє дітей, які чекають на цей хліб як на порятунок. Не помогло”. Люди обступили його, співчуваючи, і міліція не відважилася арештувати цього „спекулянта”, щоб згідно з законом бльокади посадити його в концтабор на 5-10 років ув'язнення „без амнестії”. Міліція була затруслива, але це народовбивцям не пошкодило. Цей „спекулянт” урятувався від повільної смерти: „пів години пізніше він кинувся під потяг”. Наводимо один, спостережений живим свідком, епізод... А скільки незаписаних свідками смертей і ув'язнень отаких самих „спекулянтів” до концтаборів „без права амнестії” було в Україні?

Недовір'я Сталіна до комуністів в Україні

Після об'їздки В. Чубара й М. Скрипника до голодуючих районів відбувся в червні 1932 р. „Драбівський процес” проти деяких чиновників, що поповнили занадто разючі зловживання, грабежі й самовільні розстріли. В липні 1932 р. на 3-ій Конференції КП(б)У катастрофальний стан спонукав навіть Харківський наркомат України пропонувати Москві зниження висоти хлібозаготівель, сповільнення темпів колективізації та уділення харчової й насіневої позики населенню. Виник конфлікт. Відпоручники Москви В. Молотов і Л. Каґановіч відкинули домагання Чубара і Скрипника, закинули їм невміння керувати колективізацією і викривати саботажників і підтвердили конечність виконання партійних директив без ніяких уступок. Тиждень пізніше (14.7.1932 р.) Українська Економічна Рада, всупереч директиві московського Політбюра, знизила плян м'ясозаготівель для України з 16 400 до 11 214 тонн. Недовір'я російського Політбюра ВКП(б) до ЦК КЩб)У зростало. В січні 1933 року прислано в Україну П. Постишева на 2-го секретара ЦК КП(б)У (не питаючися Харківського ЦК) і 15 тисяч політкомісарів. ЦК ВКП(б) засудив 24 січня 1933 р. діяльність ЦК КП(б)України, надав Постишеву необмежені диктаторські права, призначив довірених Москві людей керівниками в Одесі (Є. Веґер) і Дніпропетровському (М. Хатаєвич), шефом ОҐПУ в Україні призначив довгорічного шефа Всеукраїнської ЧеКа, В. Баліцького, що повернувся в його почоті назад на Україну після короткого перевишколу в Москві.

Завершення народовбивства в 1933 році

Завершенням акції народовбивства був 1933 рік. Не довіряючи справності діючого в Україні апарату терору, Сталін вислав у січні 1933 року свого довіреного уповноваженого Павла Постишева з обмеженими диктаторськими правами і разом з ним 15 тисяч політкомісарів („п'ятнадцятьтисячників”), що мали контролю і керівництво над апаратом терору, місцевою адміністрацією і парткомами.

В ограблених селах почався вже по Різдвяних святах 1933 р. масовий голод.

Збіжжя було відібране з-під молотарок ще в осени, бо було наказано, щоб село здало наложену хлібоздачу від пляну, а не від дійсного збору засіяної площі. Тому що на жнива здесятковані народовбивством і виснажені голодом селяни не мали сил скосити, скласти в скирти, ані не мали чим позвозити з поля збіжжя, мільйони гектарів збіжжя загинуло на полях. Народовбивчий плян хлібоздачі не був виконаний. Отже большевики в жовтні видали додатковий плян хлібоздачі, а потім ще й третій плян здачі неіснуючих „злишків”, щоб ограбити село з усяких харчових запасів взагалі. Окремі бриґади ходили по хатах одноосібників і колгоспників і переводили ревізії за захованими або закопаними харчовими рештками („злишками”), обстукували стіни, шукали залізними дротами закопаного збіжжя в землі. Вони складалися з висланих давніше з Росії „25-ти тисячників”,^[59] спецзагонів військ ҐПУ та донощиків з-поміж місцевих комуністів і комсомольців. Вони відбирали людям глечики з гречаною кашою, заховані пляшки з пшоном і всякі „злишки” харчів непотрібні державі для хлібоздач, але потрібні для переведення народовбивства. Коли прийшли постишевські „15-тисячники” робота була простіша. Селяни-кріпаки не посідали пашпортів і в підміських селах не могли бути прийняті на фабрики, щоб щось заробити на їжу. „Робітничо-селянська” міліція виловлювала по містах селян, що приїздили, щоб обміняти щось за харчі. Дальші подорожі за межі України по харчі до Росії були забльоковані зміцненою поліційною контролею. 15-тисячники допильновували, щоб місцевий апарат не розм'як, не розгубився, не втратив нервів у затяжній боротьбі з півживими людьми й щоб ці люди гинули на місцях, а зломані недобитки щоб пішли в невільництво колгоспів.