НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

В ці роки відбулася генеральна проба, як організувати в чергові роки народовбивство при помочі голоду.

„На Україні – пише В. Уваров – в період хлібозаготівельної кампанії 1928/29 р. куркулі підпалювали колгоспні і радгоспні будівлі, державні зсипні пункти, організовували вбивства партійних і радянських працівників, колгоспників і сільських активістів. Так, VII окружна партійна конференція Українського військового округу (травень 1930 р.) відзначала, що у 1929 р. в республіці було 1 262 випадки терористичних актів... Контрреволюційні елементи розповсюджували ідеї підпільної... націоналістичної організації „Союзу Визволення України”.^[56] В наступному році активний спротив селянства значно збільшився. Тільки в першому півріччі 1930 року куркулі вчинили на Україні понад 1 500 терористичних актів” – подає УРЕнциклопедія. (Том 17, стор. 142).

Рішучий спротив селянських мас, загострений терористичними акціями проти насильників, повстанням в окремих районах (Павлоград-Лозова), „бабськими бунтами” тощо, заставили большевиків припинити на якийсь час дальше форсування колективізації. Сталін виступив з критикою допущених „перегинів” надто ревними партійцями, перекидаючи вину за пляновий терор на адміністративних виконавців нижчого щабля. Щоб оминути небезпеку загального повстання в Україні, Сталін зробив відступ. Дня 2.3.1930 року він помістив статтю в „Правді” про „Головокруження від успіхів”, обвинувативши місцеву владу за стосування насильства й лукаво оголосив, що колективізація має мати добровільний характер. Наслідки проголошення цього відвороту були такі, що селянство, насильно загнане в колгоспи, покликуючисяна засаду добровільности, масово повиходило з них.

Але большевицький відступ був тимчасовий, щоб приготовити сили певніші від дотеперішніх до наступу для докорінного знищення індивідуальних господарств, що творили соціяльну базу незалежности українського селянства.

ОРГАНІЗОВАНЕ НАРОДОВБИВСТВО В 1932-1933 РОКАХ

Голод в Україні 1932-1933 років був засобом московського імперіяльного уряду і то саме такого, який на своїх прапорах виписав гасло „визволення” працюючих від нужди і голоду. Большевицький уряд у Москві пляново зорганізував голод в Україні, щоб народовбивством назавжди зломити спротив національно однородного українського селянства, щоб підорвати біологічну силу української нації, а осталих при житті зробити безвільними слухняними кріпаками в колгоспній системі.

Безоглядне ограблення населення з хліборобських урожаїв довело вимирання людей з голоду до найвищої точки в перших п'ятьох місяцях 1932 і 1933 років. Катастрофально тяжкий був передновок на весні 1933 року. „Сільська людність України, ґвалтовно пограбована озброєною рукою держави, лишилася без будьяких харчів. У ці місяці люди вмирали масами. Часто від нестерпних мук голоду божеволіли”.^[57]

Загальний збір зерна в Україні в 1932 році дорівнював 894 млн. пудів, тобто був більший на 94 млн. пудів, ніж у 1928 р. і на 243 млн. пудів більший, ніж у 1924 році. Урожай був багато вижчий, ніж у тих неврожайних роках, коли голоду не було. Але норми примусової здачі навмисно встановлено на 1932 р. не від зібраного врожаю, а від заплянованої посівної площі, байдуже чи вона стояла облогом, щоб пляново довести до вимертя мільйонів людей.

На весні в 1932 р. села були ограблені з харчів. Під тином часто можна було бачити скорчені від мук трупи померлих людей. В повстанському селі Медвині на Київщині, наприклад, на весні 1932 р. з голоду померло близько 1 500 душ. „Люди рятувалися буряками, мерзлою картоплею, домішуючи до них суху траву або дерев'яну тирсу”. „Те що мало йти на корм худобі, тепер їдять люди” – спостерігає американський кореспондент К. Фос. Під час весняного посіву люди „на полі часто їли сухе посівне зерно, або ховали його по своїх кишенях, щоб принести якусь жменю зерна додому” для голодної родини. Влітку того ж року голодні селяни „не могли діждатися цілковитого вистигання хлібних зерен і зривали для свого прохарчування ще зелені колоски на полі”.

Голод виганяв людей у мандрівку шукати в інших сторонах порятунку для себе і своїх родин. „Тисячі селян, поклавши на плечі клунки, в яких було складено все їхнє майно, голодні, холодні, обкрадені, йдуть з того місця, де вони родилися й жили, щоб знайти шматок хліба. „Рух цей набрав стихійного характеру” – пише той самий Кондес Фос про весну 1932 р.^[58] Цю мандрівку за харчами народовбивці теж собі закарбували і придумали проти неї протизасоби.

ДВА ЗАКОНИ ПРО НАРОДОВБИВСТВО