НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

1933 рік – кульмінаційний рік голоду й розгрому українського життя й масового терору; 24. 1. 1933 московський ЦК засудив діяльність Центр. Комітету КП(б)У, призначив П. Постишева диктатором і Всеволода Баліцького шефом ҐПУ України; приїзд Постишева і 15 тисяч партійців; масове винищення місцевого партійного й адміністраційного апарату; масова чистка в кооперації й серед інтеліґенції; облога і вимирання сіл; самогубства комуністів: 13.5. М. Хвильового, 7.7. М. Скрипника, 3.8. (закордоном) Миколи Стронського; в зимі на місце Власа Чубара^[50] назначено Панаса Любченка головою наркомату УССР (до 1937 р.), а на місце М. Скрипника В. Затонського наркомом освіти; керівництво ВУАН після розгрому професорів переходить в комуністичні руки і перемінює назву на УАН, а через рік на „УАН УССР”; 13.3. колегія ОҐПУ (за Мєнжинського) засудила 35 вищих урядовців Наркомзему і Наркомради (аґрономів) на розстріл, 22-ох – на 10 років, а 18 – на 8 років ув'язнення, щоб вину за народовбивство перекинути на опозиційні елементи; введено в дію політвідділи МТС і радгоспів; виарештовано членів мережі УВО-ОУН; розстріляно 34 українських комуністів; в листопаді засуджено комуністів О. Шумського і М. Яворського та інших; широкі арешти підпільників з „Всеукраїнського есерівського Центру”, УВО і „Всеукраїнського боротьбістського Центру”; припинення українізації і проголошення місцевого українського націоналізму за головну небезпеку; зріст культу Сталіна; успіх Постишева із жнивами.

1934 рік – русифікація замість українізації; єжовсько-каґановичівські чистки в партії; закриття низки наукових інститутів ВУАН; переміна музеїв на пропаґандивні установи; ліквідація Науково-дослідчого Інституту Історії Української Культури в Харкові, Інституту Економіки й Організації сільського господарства, Інституту літературознавства ім. Шевченка в Харкові, погромлено Геологічну Службу України, ліквідовано археологію як науку; 24.11. – смерть М. Грушевського; в грудні заведено Надзвичайні Комісії військової колеґії Верховного Суду СССР („тройки”);^[51] 15.12. засуджено в процесі проти „Українського Центру Білоґвардійців-терористів” до розстрілу 28 українських письменників і культурних діячів.

1935 рік – викриття і ліквідація дійсних і фіктивних організацій: „Націоналістично-терористичний центр”, „Всеукраїнський боротьбістичний центр”, „Націоналістично-терористична група проф. М. Зерова”, „Бльок Українських терористичних груп” – УКП, УКП(б), УСДРП, УПСР, УВО, „Троцькістсько-націоналістичний терористичний бльок” (Нирчук, Івченко, Давиденко, Шабльовський та ін.).

1936 рік – проголошення сталінської конституції; репресії на Україні підозрілих в співпраці з групою Зінов'єва, Камєнєва і Євдокімова (9.8.); знищення „Українського Троцькістського Центру” м. ін. членів ЦК: Ю. Коцюбинського, М. Голубенка та інших; масова чистка державного апарату і науково-культурних установ.

1937 – в Одесі висаджено в повітря 19 церков; (29.1. процес проти Пятакова, Радека, Сокольнікова), репресії проти їх прихильників на Україні; в березні перенесення Постишева на секретара Обкому Партії до Куйбишева; в квітні розстріл большевика Ґ. Пятакова в процесі „Антисовєтського троцькістського центру”; в червні Косіор засуджує терор і надмірну самокритику; ліквідація шефа НКВД УССР В. Валіцького, б. голови раднаркому В. Чубара, партійців Рекіса, Полякова та ін.; з кінцем серпня покінчив самогубством Панас Любченко з жінкою і донькою; арешти військовиків І. Дубового і Й. Якіра, членів ЦК В. Порайка й А. Хвилі, та в Москві Гр. Гринька під закидом приналежности до „Націоналістично-фашистської Організації України” й масові арештування тисячів людей; восени забрано з України С. Косіора.

1938 – розстріляно Волобуєва, в січні першим секретарем назначено Н. Хрущова; з ним прислано на начальника НКВД А. І. Успенського з апаратом, Бурмистренка, Коротченка та ін.; усунено Петровського, що з 1919 р. був головою ВУЦВК; в березні розстріляно Григорія Гринька (б. нарком освіти) і засуджено на довголітнє ув'язнення б. голову раднаркому УССР X. Раковського за троцькізм; в Москві усунено і розстріляно Єжова; репресії продовжуються за його наступника Л. Берії під керівництвом Успенського.

БОЛЬШЕВИЦЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ – ПОВОРОТ ДО НЕВІЛЬНИЦТВА

Удержавлення замість усуспільнення майна

Комунізм поставив собі за програмову мету скасувати приватну власність та встановити колективну власність як основу побудови суспільно-економічного ладу. В теорії „соціялізація засобів виробництва” мала би довести до усуспільнення, тобто до передачі власности на землю, підземні багатства, фабрики, транспорт, торгівлю працюючим, які колективно посідали б їх, керували б ними та випродуковані добра розділяли б за засадою „від кожного і по здібностях – кожному по потребі”. Це так у теорії.