НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Большевицька влада, маючи точні звідомлення, якими способами українські селяни рятували себе перед голодовою смертю, рішила перешкодити цьому рятункові. Видано два драконські закони, щоб приспіiити народовбивство. Закон від 7 серпня 1932 про „охорону соціалістичного майна” і через два тижні, дня 22. 8. 1932 р., ще один закон про „боротьбу з спекуляцією”. Перший закон кваліфікував призначених на голодову смерть селян як „злодіїв”, другий, як „спекулянтів”, попередні адміністративні розпорядження кваліфікували селян, що чинили активний спротив насильствам, як „бандитів”.

Закон про приспішення народовбивства

Перший закон прирівняв майно колгоспів і кооператорів з державним майном, наказав всебічно зміцнити охорону цього майна від „розкрадачів” і встановив загострення поліційної охорони та судових репресій у формі таких кар: „розстріл з конфіскатою всього майна і з заміною при зм'якшувальних умовинах, позбавлення свободи не менше 10 років з конфіскатою всього майна”. Це був законом встановлений терор проти голодних людей, приневолених самою державою „красти”, бо держава, відібравши від них усі харчові продукти, не приділила їм харчів навіть за картками, як це було по містах.

Згідно з цим першим законом, тяжко карали тих, хто відважувався збирати колоски на зжатому полі, з якого цілком уже був зібраний урожай. Щоб не можна спожити придбаного зерна, при обшуках хат відбирано і нищено жорна, тобто хатні млинки до перемелювання малої кількости зерна на муку. Совєтська преса в листопаді і грудні 1932 р. безсоромно писала, що в Одещині знайдено 125 хатніх млинів, в Лубенському районі – 27, у Царичанському – 75, в Слов'янському – 100. Це не було вже відбирання в „розкрадачів” колгоспних колосків, це було нищення домашнього приладдя для приготови їжі, щоб приспішити смерть з голоду. Коли не стало цих ручних жорен, селяни серед ночі товкли в ступах зерно, перемішане з кукурудзяними обеззерненими качанами. Українські фармери з Канади хотіли в літі 1932 р. подарувати збіжжя через Совєтський Червоний Хрест для безплатного розподілу голодуючим в Україні. Кремль рішуче відмовився прийняти цей дарунок, бо це було суперечне з його плянами народовбивства.

Зрештою, збіжжя з закордону і не було потрібне, бо було чим рятувати людей від смерти, якщо б це було в пляні народовбивців. Після жнив намолочене зерно поспішно звозили до переповнених і поліційно бережених зерносховищ, або зсипали на залізничних станціях в купи під голим небом, де воно мокло на дощі, пріло і проростало, бо ані мішків ані транспорту не вистачало, щоб вивезти його з України. А пограбовані селяни з голоду пухли і вмирали. Щоб усі харчові запаси відібрати українським селянам і не дати їм змоги більше з'їсти, Сталін призначив найкоротший час для виконання хлібоздачі. Для блискавичного переведення операції ограблення змобілізовано й кинено на села влітку 1932 р. весь місцевий партійний, адміністративний і поліційний апарат і скріплено його тисячами партійців, присланих з Росії. Вони намолочене зерно забирали негайно з-під молотарок і відвозили з голодного села до зерносховищ і на залізничні станції, де зерно гнило і пропадало для вмираючих з голоду людей і для Росії.

Але мета народовбивців була досягнена. Вісім мільйонів українців Росія знищила. Це кінцевий баланс плянового народовбивства.

Закон про голодову облогу України Другий серпневий закон 1932 року „проти спекуляції” встановив голодову бльокаду України. Центральний Виконком і Рада Наркомів СССР „з уваги на те, що останнього часу ... збільшилися випадки спекуляції крамом масового споживання ... зобов'язує ҐПУ (НКВД), органи прокуратури і місцеві організації влади вживати заходів до викорінення спекуляції, застосовуючи до спекулянтів і перекупників ув'язнення в концтаборах терміном від 5-ти до 10-ти років без застосування амнестії”. Під маскою боротьби „з спекулянтами” обложено залізничні станції в прикордонній смузі між Україною і Росією, де голоду не було, поліційною контролею, щоб не допустити переїзд людей для обміну рештками домашніх речей за харчові продукти. Аґенти ҐПУ завертали назад селян з України, конфіскували ручний баґаж і арештували як „спекулянтів”. Пасажирам, що приїздили в Україну, відбирали харчові продукти, не щоб не обіднити вивозом малого ручного пакунку харчевих запасів Росії, але щоби не було чим рятувати від смерти голодуючих родин в Україні. В українських містах селяни не мали як купити харчів у крамницях без харчових карток, ані приватно, бо мешканці міст самі мали голодові харчеві приділи. Це була поліційна бльокада на команду Кремля, щоб голодні люди з України приспішено померли в заплянованому реченці.