НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Очевидно, що не всі, засуджені тоді большевиками за приналежність до УВО-ОУН, були справжніми членами Організації. Большевицький терористичний режим створив такі умови, що, з одного боку, до участи в революційній організації признавалися під час слідства люди, які з дотичною організацією нічогісінько спільного не мали, а з другого, що НКВД свідомо „пришивало” приналежність до революційної організації таким людям, що їх большевики бажали зліквідувати, а які в дійсності не мали нічого спільного з дотичною організацією.^[128]

Правдою є теж те, що большевицька поліція залюбки користується провокацією.

Але попри все фактом залишається, що УВО-ОУН мала свою організаційну мережу на східніх землях України, діяла там, хоч і не в таких широких розмірах, як на ЗУЗ, та ширила українську націоналістичну ідеологію через свої організаційні клітини і через свою підпільну літературу^[129], висилану з-за кордону до УССР через Волинь-Полісся, через Дністер і Манджурію-Сибір.

4. Організаційними клітинами були, за всякою правдоподібністю, і відділи розкритої в 1938 році Організації Українських Націоналістів-Державників.

5. Натомість цілком мало правдоподібним виглядає, щоб якийсь зв'язок з ОУН мала група чільних українських комуністів, розстріляних у березні 1933 року (Конар-Палащук і товариші). Сам факт, що чотирьох із розстріляних 35 були галичанами й колишніми старшинами УГА, ніяк не можна вважати доказом їхньої справжньої приналежности до ОУН, скільки вони ввесь час залишалися переконаними комуністами.

6. Неясною залишається справа „Українського Національного Центру”. В большевицькій пресі пов'язано цю, розкриту большевиками організацію з ОУН. Але названі у повідомленнях, як провідні члени „УНЦентру”, особи Христюк, Стасюк, Шраг, Чечіль, Голубович, Лизанівський – колишні лідери соціял-революціонерів і то крайнє лівого крила, – викликають сумнів щодо можливости не тільки організаційної, але навіть ідейно-політичної єдности тієї організації з ОУН. Тому треба прийняти, що „УНЦентр” ніяк не був пов'язаний з ОУН і виник або з власної ініціятиви її провідників або за інспірацією „Центру УНР”. У кожному разі, з тогочасних пресових повідомлень випливає цілком ясно, що большевицькі репресії у зв'язку з розкриттям тієї організації були скеровані проти кругло 60 тисяч колишніх старшин і вояків Армії УНР, що залишилися під большевицькою окупацією як мирні „громадяни УССР”.

Цілком інший погляд на „Український Національний Центр” заступає в своїй брошурі „У царстві червоного царя” Д. Діброва.^[130] Він каже:

„Організаційний український націоналізм на СУЗ постав у 1930 році під назвою „Український Національний Центр” (УНЦ). Своєю структурою УНЦ нагадує провід ОУН, ріжниця полягає тільки в тому, що він був далеко численніший. До його складу належала підібрана керівна національна еліта, на чолі якої стояли: Шумський, Полоз, Максимович, Миколайчук, Баланін і ін. З їх смертю прийшли інші люди. Своїм завданням УНЦ мав кермування національною боротьбою на СУЗ. Він став штабом, що об'єднував, кермував і визначав напрямні для всіх національно-революційних осередків, що діють на СУЗ. У своєму програмовому й організаційному наставленні УНЦ підпорядковувався ОУН як верховному штабові української національної революції”.

Але Д. Соловей, згадуючи в своїй праці „Голгота України” наведене твердження^[131] Д. Діброви, слушно звертає увагу на те, що в обидвох випадках мова йде про цілком інших людей та інший час. Діброва твердить, що назву „Український Національний Центр” вживала (бодай на початку 1930-их років) ОУН на СУЗ, натомість С. Николишин відносить цю назву до викритої літом 1931 року організації колишніх соціял-революціонерів і соціял-демократів.

Приймаючи, що назва „Український Національний Центр” належить таки виявленій в літі 1931 року організації колишніх ес-ерів і ес-деків, вважаємо, що УНЦ постав і діяв цілком незалежно від ОУН. На це між іншим вказувала б також і та обставина, що коли большевицька преса та большевицькі верховоди переплутували назви організацій, то вони ніколи не змішували прізвищ ліквідованих у 1931 році ес-ерів і ес-деків з членами УВО-ОУН.

V ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 1

ДОБА ПОСИЛЕНИХ РЕПРЕСІЙ [132]

[З початком 30-их років почався на українських землях під СССР і під Польщею загострений курс політики обидвох окупантів супроти українського народу. Він тривав з малими передишками аж до вибуху II світової війни.