НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

„Але даремні зусилля ворогів України! Московсько-польські насильства й терор лише скріплюють політичну силу українських народніх мас, сприяють їхній активізації та поглиблюють почування палючої ненависти до наїзників. Останніми роками назустріч ворожому походові українські маси активно висувають своє чоло і на удари відповідають ударами. З різних кутів наших просторих земель надходять вісті про масові вияви народньої революційности у вигляді численних підпалів большевицьких колхозів та польських маєтків, терористичного нищення представників окупаційної влади, економічних та інших саботажів, диверсійних актів і т. д. Зокрема останні події на Західніх Землях особливо яскраво вказують на зростаючий активізм народніх мас, а також на те, що ті маси, розділені штучними кордонами, але об'єднані спільною метою і волею до самостійного життя, – вживають майже однакових способів боротьби проти своїх ворогів.

„Намагання окупантів здушити революційних дух нашого народу не дають бажаних для них наслідків, бо жах терору має свої межі, поза якими він стає безсилий, зустрівши опір народнього гніву та пімсти. Вияви того революціонізму, поруч із тими загальними ускладненнями, в яких перебувають окупаційні режими, дають підстави передбачати, що недалеко вже той час, коли при відповідних умовах народня революційна стихія, закута в рамці організованости і творчого державницького змісту, знайде собі вихід у всеукраїнській революції, яка єдина може забезпечити нам досягнення нашого ідеалу – Самостійної Соборної Держави.

„Український націоналізм, який народився в вогні боротьби за незалежність України, в основу своєї визвольної політики поклав переконання, що всякі розрахунки на підтримку сторонніх чинників у нашій боротьбі проти окупантів не мають під собою ніяких підстав, коли ми самі не спроможемося досягти відповідного стану власної організованости та політичної відпорности. а сподівання використати допомогу одного окупанта проти другого – Москви проти Польщі, чи Польщі проти Москви – являють собою смертельну небезпеку для нашого визволення.

„З тих причин Організація Українських Націоналістів свою визвольну місію вбачає в організації народніх мас на окупованих землях, у виробленні в них активізму та підготовления їх до збройного зриву – національної революції. Тому сучасні вияви народнього революціонізму на українських землях ОУН трактує як конечну перехідну стадію до загальної революції, вважає їх доцільними та заявляє свою солідарність із творчими революційними чинниками, що проводять боротьбу на окупованих землях.

„Сучасне положення на окупованих землях та прийдешні завдання ставлять перед цілою Українською Нацією, а зокрема перед її політичним проводом, вимогу тісної консолідації, духової єдности та спільного напруження у підготовці революційної боротьби, в якій не сміє бути невтральних чи пасивних. На жаль, не всі українські політичні чинники так оцінюють важливість сучасного моменту. Такі факти, як деклярація політичних партій Західніх Українських Земель з приводу заворушень останнього періоду, або постава до польського терору з боку групи А. Лівицького, є зайвим доказом незрозуміння справжніх шляхів визволення з боку тих чинників, які мають претенсії вважати себе за провід нації. Вони ілюструють фатальну короткозорість представників відповідних партій і груп, хворобливу неміч їхньої волі, роз'їдженої умовами леґалізму та звичкою приладнюватися до окупаційних режимів, або на них орієнтуватися, але ніколи чинно поборювати.

„Організація Українських Націоналістів із почуттям прикрости підносить поведінку згаданих політичних чинників, а робить це з метою унеможливити на майбутнє подібні заяви льояльности до ворогів та індеферентизм, які загрожують розривом між провідними верствами та українськими народніми масами. ОУН підкреслює, що велику проблему національного визволення можна розв'язати не політикою компромісів, не стремлінням приладнатися до окупаційних умов під гаслом дочасних льокальних інтересів та зі страху перед жертвами, лише напруженим зусиллям цілого організму та арґументом збройної боротьби. Таке розуміння визвольної проблеми має бути для кожного українця символом його національної віри та дороговказом у всіх його починах для блага Української Нації.

„Український нарід на окупованих теренах, в обличчі грізної небезпеки, стоїть перед завданням утворити єдиний фронт боротьби проти окупантів, змагаючись за право життя, а тому без уваги на жертви. Українська еміґрація зобов'язана дати тим змаганням свою підтримку шляхом міжнародньої пропаґанди справи українського соборного визволення та тісним організаційним пов'язанням, щоб могти виконати перед нацією свою історичну місію. В душі кожного українця має бути викресане переконання, що визволення досягнемо лише через напружену боротьбу, організацію власних сил, активізацію духу нашого народу та його готовість запалити творчий вогонь національної революції.