НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

„Вартість тих заяв не багато різниться від покаянних заяв, які від часу до часу вимушують большевики від деяких заляканих людей у Совєтському Союзі. До складання заяв із підкреслюванням своєї леґальности як цілей, так і роботи, заставляє українців у Галичині страх перед жертвами, які приходиться складати на жeртівнику національної революції”.

Розмах саботажної акції

Вліті 1930 року польська преса постійно писала про підпали та іншого роду саботажі, виконані членами українського революційного підпілля. Скирти збіжжя і сіна, а також господарські забудування польських дідичів і польських колоністів горіли майже в кожній місцевості Західньої України, де тільки вони були. Крім цього, на протязі трьох місяців було виконано кругло двісті інших саботажів, скерованих проти польської окупаційної влади. З них найголоснішим було перерізання телефонної і телеграфної сполуки довкола Львова, дуже вдало виконане боївкою УВО-ОУН під проводом Володимира Повзанюка. Закордонна українська преса та чужинецька писала про те на підставі телеграфного повідомлення „Нью-Йорк Таймc”-у з Варшави:

„Сьогодні, 13 серпня 1930 року, Львів був цілком відрізаний від світу тому, що члени Української Військової Організації знищили телеграфні й телефонні дроти, а також зіпсували дроти залізничної сигналізації. Зі Львова вислано спеціяльні льокомотиви, щоб зустрічали над'їжджаючі поїзди й відпроваджували їх до Львова, поки відремонтується сигналізацію. Лише завдяки цьому поспішний поїзд, який ішов з Букарешту до Берліну, оминув катастрофу. Цей новий замах українців на комунікаційне сполучення, яке єднає Львів з рештою світу, є правдоподібно демонстрацією проти відкриття щорічних Східніх Торгів, у Львові, яке повинно відбутися наступного тижня... Поляки бояться ще більших заколотів восени. Тоді в Женеві відбудеться засідання Ліґи Націй і українці намагатимуться використати цей момент для своєї справи”.

Відозва Проводу ОУН

У зв'язку з саботажною акцією та викликаною нею польською „пацифікацією” західніх українських земель, Провід ОУН видав таку відозву, публіковану в „Розбудові Нації” (ч. 9-10) за 1930 рік:

„Недавні героїчні зусилля народу нашого, скеровані на виборення та збудування Самостійної Соборної Української Держави, не дали нам бажаних наслідків. Непідготовані духово, мілітарне й політичне до великих завдань, що їх за час 1917-20 рр. поставила перед нами історія, ми не спромоглися дати належної відсічі ворогам і були змушені улягти їх силі. Українські землі поновно поділили між собою вороги, які стремлять закріпити над нами своє панування, здушити органічні розвоєві сили нашої нації та вбити її волю до самостійного державного панування.

„Московський імперіялізм, заховавшись під машкару червоної комуністичної доктрини, хижацьке розграбовує природні багатства нашого краю, гальмує його господарський розвиток, розбиває наш суспільний організм соціяльними антагонізмами, руйнує основну силу й джерело розвитку Української Нації – селянство, та отруює національний дух, традиції, уклад життя і родину догмою інтернаціоналізму.

„Польський імперіялізм, використовуючи ролю авангарду цивілізованого світу супроти східньо-комуністичного вандалізму, безкарно переводить на Західніх Землях України політику всебічного національного утиску, пере-Шкоджує господарському та культурному розвиткові краю та відбирає від Українського селянства його прадідівську землю, колонізуючи її своїми, ворожими українству, елементами.

„В боротьбі з українським народом московська і польська окупації вживають способів, хоч часом різних формою, але тотожніх змістом і цілями. „Московський комунізм, розперезаний у своєму одвертому варварстві, кривавим терором, розстрілами та засланнями нищить український елемент і цілою системою свого деспотичного управління з корінням вириває усякий прояв національної творчости і думки, – тоді, як польські окупанти, приховуючи свої насильства брехливою формулою зовнішньої законности й цивілізації, і собі ведуть послідовний наступ на українство з метою знищити та засимілювати його.

„Останні події на Західніх Землях України, коли польська влада допустилася нечуваного терору, катування та вбивств українського мирного населення – виразно вказують на схожість методів боротьби, яких вживає Москва та Польща у своєму стремлінні вбити живий організм Української Нації.