Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Наташа. Можливо, але ж я не про те. Він розпитав того чоловіка в чому ж справа і виявилось, що той чоловік працював докером, але через те що поламав ноги, то не міг працювати, а у них немає ніяких там лікарняних. То ж грошей він не заробляє і як нагодувати трьох маленьких дітей не знає. Льоша так розчулився, що віддав йому свої гроші, які були. Той чоловік потім так дякував Льошу, руки – ноги цілував, в гості запрошував, але він відмовився. Ото, бач, яке в нього добре серце.

Настя. Добре то добре, але якщо він буде так гроші роздавати, зараз і в нас скільки старців розвелось, то що ж тобі в нього залишиться.

Наташа. Щось та залишиться.

Настя. Не так вже й багато.

Наташа. Зате душа буде в нього чиста.

Настя. А за душею як у латиша, ні шиша

Наташа. Не узнаю я тебе, Настю, коли ти поїхала до міста.

Настя. Бо життя побачила таким як воно є. І дечого зрозуміла.

Наташа. Що ж ти зрозуміла?

Настя. Що гроші всьому голова.

Наташа. А кохання?

Настя. Це вигадка людей, у яких нема за душою ні гроша і, які не хочуть заробити гроші.

Наташа. Це звучить цинічно.

Настя. Це життя. Зі мною в гуртожитку жила одна дівчина з села. Надоїло їй по гуртожитках вештаться і вона найшла собі дідка сімидесяти років і одружилася з ним.

Наташа. Який жах.

Настя. Який же тут жах. У дідка була трьохкімнатна квартира в центрі міста.

Наташа. Але ж як можна жити з таким дідуганом? Що може бути у них спільного?

Настя. Спільна у них була квартира, а жили вони разом зовсім не довго. Через півроку з дідусем стався серцевий напад і вона стала хазяйкою шикарної трьохкімнатної квартири.

Наташа. Але ж це не зовсім чесно.

Настя. Твої погляди застаріли. В селі ще з ними можна прожити, а от в місті ні. Між іншим, а в тебе було що-небудь з Льошою?

Наташа. Що ти маєш на увазі?

Настя. Я питаю, чи займалась ти любов’ю з Льошкою?

Наташа. Ні. Як можна робити це до весілля? Та ми й бачились з ним всього декілька разів.

Настя. Навпаки. Як можна виходити заміж не пізнавши досконально один одного.

Наташа. Навіщо це?

Настя. А раптом у вас фізіологія не підійде.

Наташа. Якщо між людьми існує справжнє кохання, то ніяка фізіологія тут не стане на заваді.

Настя. Ти мене дивуєш.

Наташа. Ти мене теж.

(Дзвонить телефон, Наташа хапає мобілку).

Наташа. Алло, алло… Це ти Льоша?.. Чому в тебе такий голос? Ти захворів?.. Я зараз роблю зачіску, скоро закінчу, а потім буду одягатись… А ти, коли будеш виїзжати… Уже виїзжаєте. Хорошо. Ти ж тільки не забудь обручки і букет… Добре. Я чекаю тебе… Цілую. (Положила мобілку). Вони їдут. Ти скоро закінчеш?

Настя. Так.залишилось вложить останній локон і закріпити зачіску лаком.

Наташа. От і добре. Значить, ми встигнемо. Вони будуть хвилин через сорок.

Настя. Звичайно.

(Входить мати).

Наташа. Мама, вони вже виїхали. Льоша дзвонив.

Мати. От і добре. А ви ще довго?

Настя. Зараз закінчуємо.

Мати. От і добре. Я зараз віднесу дівчатам стрічки, щоб вони уквітчали машини, а потім прийду тебе одягати.

Наташа. Ти ж тільки бери ті, що ми вчора з Льошою купили.

Мати. Звичайно. Та й батька вже пора одягати, а то скоро гості приїдуть.

(Мати виходить,Настя зробила зачіску, закріпила лаком).

Настя. Здається, все. Ну, як тобі?

Наташа. Хорошо. Дякую тобі. Ти просто майстер золоті руки.

Настя. Ні, я не майстер, я а поки що тільки вчуся.

Наташа. Будемо вважати, що ти хороший учень і здала свій екзамен на «відмінно».

Настя. Дякую. Я теж задоволена своєю роботою, хоч на виставку тебе подавай.

Наташа. Скоро поїдемо. Там нас обсудять.

Настя. Тобі немає чого боятися. А що це таке на столі в тебе лежить?

Наташа. Де?

Настя. Та оце щось таке дивне. (Бере оберіг в руки)

Наташа. Та це весільний оберіг.

Настя. Навіщо він тобі?

Наташа. Сама не знаю, але баба Даша сказала, що він володіє чудодійною силою, яка захищає мене і мого чоловіка від порчі чи то дурного погляду і всякої зарази.

Настя. І ти віриш цьому?

Наташа. Звичайно, ні. Хотя баба Даша говорила, що це засушена і заспиртована лапка від жаби, яку вона впіймала в Вельпургієву ніч. Ти знаєш, що це таке Вельпургієва ніч?

Настя. Ні.

Наташа. От бачиш не знаєш. Я б теж не знала, але вичитала про це у «Фаусті». Це ніч з 30 квітні на перше травня, коли на шабаш збирається вся нечиста сила: відьми, упирі, чорти і вони творять всі неподобства.

Настя. І це ти будеш одягати на себе?

Наташа. Звичайно, ні. Боже мене там засміють. Між іншим тебе теж згадувала баба Даша.

Настя. Чого це?

Наташа. Згадувала, як ти груші в неї крала.

Настя. От відьма. Про неї всі так говорять. І я її змалечку боялась, та і зараз як зустрічаю, то десятою дорогою обходжу.

(Входить мама).

Мати. Ой, яка ти гарна! Тебе не впізнати.

Настя. Значить буде богата.

Мати. То ж добре, що богата буде, бо бідним ой як не легко приходиться. Ось я вже замоталась з підготовкою, а були б гроші, то замовили б весілля в ресторані.

Наташа. Мамо, ну навіщо ти про це.

Мати. Добре мовчу. Мовчу.

Наташа. Давай краще одягатись, а то незабаром Льоша приїде, а ми ще не готові.

Мати. Звичайно. Давай одягатись.

(Вони виходять за ширму, мама бере плаття і іде теж туди.Звідти долинають голоси).