Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Настя. Хіба ж я могла не приїхати до своєї кращої подруги на весілля, хоча довелось трішки підмазати, бо не відпускали з занять, тим більше у нас сьогодні практика. Прийшлось майстру пляшку поставити, а бригадиру шоколадку. Оце тільки з поїзда і до тебе. Вітаю. Вітаю з такою значною подією в твоєму житті. (Вручає квіти). Я рада за тебе. Бажаю тобі щастя в сімейному житті і багато діточок.

Наташа. Дякую.

Настя. А чому ж ти ще не в весільному вбранні.

Наташа. Та оце ж чекала поки ти зробиш зачіску, а то ж тобі не зручно буде робити зачіску, якщо я буду в платті.

Настя. Може ти й права. Ну, хоч покажи яке в тебе плаття.

Наташа. Он на ліжку лежить.

Настя. Ой яка красота… шик. Де шила, чи то замовляла?

Наташа. Це мені Льоша з Франції привіз.

Настя. Невже з самої Франції.

Наташа. Так він же плавав туди і в Марселі купив плаття від Джона Галіано.

Настя. Клас… Оце так фірма. А кольє яке гарне?

Наташа. Із білого золота. Це із Швейцарії мені Льоша привіз від Франка Міллера.

Настя. (приміряє). Блиск, супер. Я теж таке хочу… Негайно треба виходити заміж. Де ти відкопала собі такого жениха?

Наташа. В поїзді познайомились.

Настя. Давно?

Наташа. Рік назад.

Настя. А мені нічого не говорила. Ух, тихоня, така собі. А туфлі які? Теж фірма.

Наташа. Туфлі з Італії від Маркопіцці.

Настя. Клас.

Наташа. Я сама на нього особливо не надіялась. Познайомилась, він став присилати СМС то з Марселя, то з Владивостоку, то з Нью – Йорку. Я йому стала відповідати на них, а потім він приїхав і запропонував одружитись.

Настя. Як романтично. Я теж хочу познайомитись з морячком.

Наташа. Не хвилюйся. Познайомлю, у нього буде боярином, теж моряк, вони разом плавають. Звуть його Костя.

Настя. Ти мене заінтригувала. Так мені негайно треба привести себе в порядок.

Наташа. Спочатку зроби мені зачіску, а потім вже приводь себе в порядок.

Настя. Звичайно. Так що будемо робити?

Наташа. Ти спеціаліст. Ти і вирішуй.

Настя. Зрозуміло. Для весілля зачіска повинна бути нарядна і урочиста. Так у тебе густе довге волосся, то можна заплести «рибну косу», або французьку косу.

Наташа. Тобі видніше. А може щось інше. Мені коси не дуже хочеться, бо в школі надоїли.

Настя. Добре. Тільки оціню тебе. Обличчя в тебе овальне, ніс нормальний, шия теж. Значить тобі піде люба зачіска. Робимо локони, укладаємо їх паралельно і покриваємо лаком. Спереду пускаємо маленькі пейсики, щоб чоловіки з розуму з’їхали, чому вони раніше обійшли увагою таку дівчину. Гаразд.

Наташа. Гаразд.

Настя. Приступаю.

(Деякий час вона мовчки робить зачіску, потім Наташа не витримує).

Наташа. Я все – таки зателефоную зараз Льоші. Щось довго він мені не дзвонить.

Настя. Дзвони.

(Наташа набирає номер).

Наташа. Алло… Алло… Льоша… Це не Льоша, а хто ж тоді?.. Костя, це ти?.. Це Наташа, а де Льоша?.. Миється у вані?Але ж він обіцяв зразу подзвонити… Хорошо я буду чекати.

Настя. Ну що?

Наташа. Миється у ванні. Я тут хвилююсь, а він…

Настя. Що ж тут дивного. Жених же повинен бути чистим.

Наташа. Міг би спочатку подзвонити.

Настя. Значить, не міг. Чого тобі хвилюватись, ваші ж заяви лежать в ЗАГСі?

Наташа. Так лежать.

Настя. Тож нікуди він не дінеться. Він же кохає тебе?

Наташа. Здається, що так.

Настя. Чому так невпевнено?

Наташа. Не знаю. В нас все розвивалось так незвичайно. Можна сказати роман в листах Він такі хороші листи по інтернету мені писав, він такий розумний, такий начитаний, в мистецтві розбирається. І писав листи так оригінально: «Я пишу тобі з тих островів, де писав геніальні картини Поль Гобен», або «Я пишу тобі з тих місць про які писав Джек Лондон», або «Я пливу тим курсом, яким розшукували експедицію капітана Гранта». Мені було соромно, бо я не знала ні Поля Гобена, ні місць про які писав Джек Лондон, ні автора «Діти капітана Гранта». Мені захотілось підтягнутись до його рівня і я стала читати, і відкрила для себе новий прекрасний мир: я була в захваті від Асі, я полюбила мадам Боварі і плакала за нещасну долю Анни Кареніної – це було так несправедливо страдати за велике кохання.

Настя. Ти ж не хочеш повторити її долю?

Наташа. Ні, але кохати б так як вона – хотіла б. З часом я стала з нетерпінням чекати його листи і любила їх читати під музику Бетховена «До Луїзи», або Шопена.

Настя. Ти навіть класику слухаєш?

Наташа. Так це він мене привчив і я вдячна йому така. А ще він такий добрий, сердечний. Одного разу вони зайшли в порт, в якусь бідну африканську країну… Хлопці, його друзі пішли зразу ж до бару, подивитись на місцеву екзотику, а він залишився на кораблі.

Настя. Значить, не бабник.

Наташа. Можливо. Так от він сидів, читав книжку, а потім вирішив прогулятись по набережній. Іде він, аж баче чоловік сидить на березі і плаче, ноги в нього забинтовані. Льоша підійшов і став його запитувати, що до чого.

Настя. А хіба він знає іноземні мови.

Наташа. Так. Англійську, німецьку, італійську.

Настя. Поліглот він у тебе прямо – таки.