Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Баба Даша. Завидний жених… Тим більше треба поставити захист вашому дому від нечистої сили, порчі та сглазу, бо знаєте ж у нас які люди завидні.

Мати. Так.

Баба Даша. Мені весь час згадується анекдот. От сказали одному чоловіку, загадай собі бажання, ми все тобі виконаємо, але при умові, що сусіду буде вдвоє більше твого. От ходив – ходив той чоловік, мучився, думав – думав яке йому бажання загадати і надумав. Прийшов і сказав: «Виколіть мені одне око».

Мати. А сусіду два, значить, виколять.

Баба Даша. Звичайно. Так оце ж я думаю, як це в нас відповідає дійсності.

Мати. Дійсно так.

(Весь час, коли баба Даша розповідає анекдот, вона витягає зі своєї сумки свої речі: миску, пляшку з водою, свічку. Запалює свічку, потім наливає в миску води).

Баба Даша. Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь…

(Потім вона кидає в воду пучок солі, а потім запалює три сірника, які дуже ярко займаються і знову каже молитву).

Баба Даша. Вийди нечистий дух з раби Божої Наталії, із голови, із рук, із ніг, із живота, із кишок, із серця, із печінки, із селезінки, із всього організму. Іди біль туди, де трава не росте, де вітер не віє, де сонце не гріє. Іди в бездну, на дно… Амінь, амінь, амінь… Так випий тепер цього.

(Підносить миску з водою, до лиця Наташі. Та кривиться).

Наташа. Мама, я не хочу, воно таке.

Мати. Треба, доця. Треба.

(Через силу Наташа робить ковток).

Баба Даша. От і добре… Тепер ми освятимо цією водою вашу хату і вся нечиста сила забереться звідси геть.

(Баба Даша вмочає кісточку в воду і ходить по хаті, і все обризкує все в кімнаті, примовляючи: «Свят, свят, свят». Вийшла в інші кімнати, на подвір’я. Наташа і мама тільки дивляться одне на одного, видно це таїнство їх зачепило за живе. Входить баба Даша).

Баба Даша. Так. Тепер ми загадаємо бажання. Чого б ти хотіла, Наташа?

Наташа. О, я б багато чого хотіла. Щоб у мене все і в домі було, щоб ми з чоловіком по різних країнах поїздили, до Парижу дуже хочу, щоб діточки були красиві і здорові…

Баба Даша. Хорошо, хорошо. Ось тобі святий лист, це я його усамому Києві брала, у святих отців з Печерської лаври і ось тобі ручка. Це теж я привезла з Києва. Запиши ці бажання на листок, а можеш іще додати туди таємні забаганки, цього ніхто не буде бачити, тільки Бог. (Передає Наташі листок і ручку, вона сідає до столу і пише).

Мати. Ой, які ми вам вдячні. Ми вам за все заплатимо.

Баба Даша. Та мені ж не треба грошей. Я щоб ви були щасливі. Я завжди тільки добро люблю робити… Так мені моя мама казали. Ти ж знала мою маму.

Мати. Та хто ж не знав вашу маму, бабу Горпину. Така вже лагідна та привітна була. Зі школи бувало йду, а вона мені на зустрічає і цукеркою пригощає… Царство їй небесне, земля нехай буде пухом.

Баба Даша. Царство небесне, земля їй пухом буде. Так кажеш, що жених багатий, дві крамниці тримає.

Мати. Так дві крамниці, тільки поки там батьки торгують, але він їх же наслідує, бо один він у них син.

Баба Даша. А батьки ж які там у нього?

Мати. Та ми їх і не бачили.

Баба Даша. Отакої тобі. Що це за чудасія – діти женяться, а свати навіть не бачили одне одного. Як же ви дітей сватали, як благословення давали?

Мати. Та хто зараз благословення те просить. Приїхали вони до нас та й кажуть, що подали заяву в ЗАГСі. Ото і все сватання, знаєте, яка зараз молодь пішла.

Баба Даша. Такі часи настали. Не знають люди, що творять.

Мати. Любов кажуть.

Баба Даша. Та яка ж то любов. Засвербить одне місце і вже любов. От у нас було! Хіба так як зараз. Місяцями ходили під вікнами, щоб дівчина звернула на них увагу. А щоб заговорила до хлопця, то вже не менше півроку повинен під тином стояти.

Мати. Так раніше батьків слухали.

Баба Даша. Звичайно, що слухали і толку більше було. Тоді вже як сходились, то на все життя, а зараз тільки весілля відгуляли, то вже й розводяться. А чому так робиться?

Мати. Не знаю.

Баба Даша. Тому що дівчата не поважають себе, немає в них гордості і хлопці так легковажно до них ставляться. От мій Дмитро, царство небесне йому, скільки за мною ходив: я до криниці і він за мною, я до коров і він за мною, я в крамницю він слідом – а я виду не подавала, що він мене цікавить. А чому так поступала? Тому що горда була, ціну собі знала, ніби говорила Дмитру – та в мене таких як ти десятки будуть, сотні. А зараз слово хлопець тільки сказав дівчині, і вона розтанула, як холодець.

Мати. Так. Дівчата не знають собі ціни. П’ють, курять – то хлопці і не поважають їх.

Баба Даша. Пройшло більше півроку ніж я погодилась вийти в вечорі на побачення. Сказала, а не вийшла. Чи то забула, чи то мама не дозволила, царство їй небесне, мудра була жінка. Він цілу ніч під вікнами стояв. Я вранці корову до череди вигоню, а він стоїть, іскри з очей сипляться, але мовчить. Нічого, каже, буває, приємно на свіжому повітрі посидіти, зірки порахувати. А скільки ж ти нарахував, питаю його. Та до тридцяти тисяч нарахував і збився потім.