Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

– Тому що установка в мене від тренера така – грати без м’яча. – сказав Форвард, чим ще більше здивував молодого Захисника.

– Як так?!

– А осі так. Відволікаю на свій фланг головні сили супротивника, а мої товариші тим часом на іншому фланзі розвивають успіх.

– І як вам вдається?– не вгавав Захисник.

– Це наша таємниця.

– Ну чого ви зі мною так. Я з вами розмовляю з усією відвертістю, а ви від мене щось приховуйте. – молодий гравець навіть образився.

– Не можна розкривати карти противнику, бо він же потім нас буде бити нашою ж зброєю.

– Та я ж нікому не скажу. Чесне піонерське. Тьху, тепер же такого немає. Ну нехай буде чесне джентельменьське, чи яке там ще є.

– Ну хорошо розповім я тобі, тільки щоб нікому. – Форвард змовницьки озирнувся навкруги.

– Я вмію тримати язика за зубами, – запевнив Захисник.

– Ти знаєш як мене називають?

– Так, таємна зброя, "Сокола".

– А знаєш, чому мене так називають?

– Ні. Звідки я знаю.

– І то правд а – звідки тобі знати, ти, мабуть, тоді ще під стіл пішки ходив. То ж слухай. Було це давно, зараз навіть не пригадую скільки років пролетіло з тих пір, але в пам’яті постає та картина , ніби відбулась вона щойно. Отож грали ми з "Вимпелом". Зустріч була принципіальна для обох команд, нам потрібна була тільки перемога, а суперника влаштовувала ничія. Ми атакували впродовж всього матчу, але наші дії натикались на хорошо організований захист "Вимпела". Надія згасала, йшла остання хвилина, ми опустили руки і догравали останні секунди. Я підійшов по ближче до бокової лінії, щоб по свистку судді кинутись до роздягальні, під гарячий душ, бо погода була тоді паршива, було сиро, прохолодно, накрапував дощ. Отож стою і чекаю я свистка, коли це хтось мені пас дає прямо в ноги. Це мене прямо-таки обурило: "Оце мені ще не хватало, щоб зараз на мене накинулись захисники та виваляли мене в багнюці. Ні, красненько дякую вам за м’ячик, але заберіть його назад." – думаю я і з пересердя щосили вдарив того м’яча. При цьому футбольний м’ячик описавши неймовірну траєкторію влучив в саму "дев’ятку". На мене накинулись мої одноклубники і завалили все-таки в калюжу. Ох, і холодна ж була там вода, але я не ображався на товаришів, бо сам находився в стані надзвичайного збудження від забитого гола. Солодка мить перемоги, таке можна пережити тільки раз в житті, – Форвард замріяно дивився кудись в далину,

– І що більше вам не вдавалось повторити такого удару?

– Ні, але з того часу мене з легкої руки місцевого журналіста прозвали "таємна зброя "Сокола", а мій гол занесли до всіх хрестоматійних підручників по футболу, про нього знають всі суперники і бояться отримати в свої ворота такого ж гола, а тому стережуть мене всіма можливими силами, про інших граків забувають за що і поплачуються голами від моїх одноклубників. Тобто моя присутність на полі є сильний психологічний фактор, який деморілізує противника і влаштовує мою команду цілком. З тої причини вони і не дають мені паса, бо бояться, що раптом я не повторю того знаменитого удара і тим самим розвінчаю себе, як неперевершеного голеадора. Ото ж і граю весь час без м’яча, так що свободно можеш побігти туди , де з м’ячом грають та зігрієшся.

– Правда, можна, – очі в хлопця загорілись.

– Правда, а я піду поки поближче до бокової лінії, може пауза яка винекне то я чайку поп’ю, он уже дружина на мене з термосом чекає. – Форвард махнув рукою в сторону трибун, де на біговій дорожчі стояла чорнява жінка з термосом.

– То я побіжу тоді. – сказав захисник і рвонув було туди, де точиться борьба за м’яч, та пробігши декілька метрів зупинився.

– Бач, який підступний – подумав він – хоче мене відправити від себе подалі а сам тим часом отримає м’яча і без перешкод нанесе по воротам свого гарматного удару. Немає дурних – переженились.

І захисник повернувся і пішов слідом за Форвардом.

Весільний оберіг.

Петро Твердохліб – чоловік 40-45 років

Оксана – його дружина

Наташа – їх донька

Настя – подружка Наташі

Альоша – наречений, хлопець з вусами

Костя – боярин, хлопець без вусів

баба Даша – знахарка сільська

Дія перша.

Кімната в сільській хаті. Спочатку в кімнаті темно. Потім починає світати, в ліжку, яке стоїть біля вікна спить дівчина. Заходить жінка років сорока – сорока п’яти.

Мати. Вставай, доця… Вставай, донечка… Вставай, а то щастя своє проспиш.

ПІСНЯ МАТЕРІ.

Ой, сьогодні тихо сонечко зійшло,

День твого весілля, доню, принесло.

Щоб не проминати щастя і добра,

Долю зустрічати, донечко, пора.

ПРИСПІВ:

Причешись, причепурись

І в люстерко подивись,

І за доленьку щасливу

Богу помолись.

Ой, давно прокинувсь ранок молодий.

Прилетить як вітер наречений твій.

Як його зустрінеш, як його приймеш –

Так тоді й у шлюбі, доню, проживеш.

ПРИСПІВ

Вчора соловейко у саду співав,

Кликав зозуленьку, щастя закликав.

Це длятебе, доню, неба добрий знак –

Вірно тебе любить твій жених-моряк.

ПРИСПІВ

Ой, летять лелеки гостями до нас

Проводжати, доню, твій дівочий час.

День сьогодні в тебе – наче борозна:

Вчора ти юначка – завтра ти жона.

ПРИСПІВ

Наташа. (Потягується) Ой, я тільки заснула, бо все думки різні в голову лізли.