Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

– Розумієш, я покохав. – і юнак почав розповідати про те, як він покохав прекрасну дівчину, яка своєю красою затьмарила сонце, як він намагався завоювати її серце, але отримав тільки презирливий погляд.

– О мій повелителю, в цій справі нема нічого складного. Я влаштую все це в один момент. Тільки ось висмикну волосину з бороди та скажу заклинання.

– Зупинися, старий Хоттабичу. Не хочу я ніякого чародійства, дівчина зі своєї волі повинна покохати мене.

– Ну, тоді я тебе зроблю прекрасним принцом, і вона не зможе не покохати тебе, бо принців чекають та кохають усі дівчата.

– Вона покохає не мене, а мій титул та моє багатство. Не хочу я такого кохання.

– Ну, тоді, тоді… я відправлю тебе з нею на Багамські острови. Гаряче сонце, синє море та золотий пісок – це так добре розтоплює жіночі серця.

– Ти мене зовсім не розумієш. Я хочу, щоб вона покохала мене, а не ті блага, які я буду їй доставляти!

– Я тебе не розумію, вельмишановний Волько-Вовко.

– Я теж не розумію. Якщо болять зуби, то можна вирвати хворого зуба, і біль минеться, але коли болить серце, то його ж не вирвеш з грудей.

– Зуби в мене теж колись боліли, але серце ніколи.

– Щасливий ти чоловік. Ти не знаєш, що значить терпіти муки від її байдужості, коли хочеш бачити її, слухати її, килимом лежати біля її ніг.

– Ти хочеш бути килимом?

– Так, килимом, на який би ступала її ніжна ніжка.

– Я це можу зробити, але…

– Роби мене килимом, роби. Я все життя буду вдячний тобі.

– А раптом тобі не сподобається?

– Що ти говориш, Хоттабичу! Бути поруч з нею… Що може бути більшою насолодою? Мерщій роби мене килимом і неси в її спальню.

– Добре, Волько-Вовко, я виконаю твоє бажання. Готуйся, – чарівник висмикнув з бороди волосину, сказав слова заклинання, і Вовку невідома сила понесла до спальні красуні. Що то було за блаженство! Бачити її, вдихати аромат її парфумів, чути її рівне дихання уві сні. А коли вона ставала своєю ніжкою на килим, то Вовка задихався від захвату.

Старий Хоттабич тим часом знову заліг між сторінками книги. Але минув якийсь час, і спокій чарівника було порушено. Хоттабич почув, як хтось пробує розгорнути книжку.

– Хто тут? – запитав Хоттабич.

– Це я, Волька-Вовка.

– Що трапилось?

– Не можу я цього переносити. Це вище за людські сили.

– Та говори, що сталося?

– Як я помилився! Я ж думав, що тільки вона буде ходити по мені своїми чарівними ніжками. Але хто ж по мені тільки не топтався: і худі, і товусті, і лисі, і бородаті… А вчора, вчора вони удвох валялися помені, його бридке тіло торкалось її і мене… Я не витримаю цього, я втрачу розум.

– Давай я знову зроблю тебе людиною.

– Не знаю… Я повз дотебе з таким бажанням, а от тепер і не знаю, що мені робити. Якщо я стану людиною знову, то як я її побачу? Що я робитиму без неї?

– Мені боляче дивитись на твої страждання, о вельмишановний Волько-Вовко. Не розумію, через кого ти страждаєш? Вона ж продажна дівка.

– Не смій так говорити про неї!

– Але ж то правда… Я тобі дам багато грошей, щоб ти купив її на ніч.

– О, підлий дідугане, як можеш ти мені таке пропонувати! Я ж кохаю її, і мені потрібна душа, а не тіло. Та що з тобою говорити, пеньок ти неотесаний, – сказав Вовка і поповз знову до спальні красуні.

Хобі.

Кожна людина має своє хобі. Один марки збирає, інший іномарки – це, так би мовити, віддушина, яка робить життя більше-менш стерпним. Моє хобі трохи незвичне, але я вважаю, що воно найкраще. Я люблю ходити по супермаркетах – це не тільки ні з чим не зрівнянне задоволення від споглядання багатства наших прилавків, а мій прямий бізнес. Поділюся своїм секретом.

Ранком заходжу до розкішного супермаркета, щоб узяти собі дещо на сніданок. Я не дріб'язковий і люблю жити на широку ногу: кава «Манхеттен», бутерброди з салямі та чорною ікрою, цукерки «Пташине молоко». Коротше кажучи, сніданок на кругленьку сумму тягне. Тільки ці гроші я не понесу до каси, щоб збагатити «новоукраїнця», а залишу в своїй кишені. Хоча насправді тих грошей у мене й заводу не було, в кишені моїй дірка, але оскільки я не снідаю ранком, то можна вважати, що я заощадив ті гроші для себе. Відчуваю, що не всі зрозуміли, звідки в мене взялися ці гроші. Не дивно, бо це вища математика. В школі я довго не міг зрозуміти, що таке уявна одиниця.Але тепер на власному життєвому досвіді, коли на прилавку густо, а в череві пусто, допер, що воно таке «уявні числа». Отой червонець – також уявне моє багатство, але оскільки іншого не маю, то радий і такому.

На обіді я можу заощаджувати ще більше, позаяк люблю український борщ з курятиною, сибірські пельмені зі сметаною, а також свіжі овочі. Для відтворення енергетичного балансу людина повинна з'їдати не менше двох кілограмів свіжих овочів. Порахуйте, скільки я валюти зекономив, коли не поїв тих продуктів. Увечері я їм тільки екзотичні плоди з тропічних країв. Невигідно, але я не звик економити на власному здоров'ї. Тепер ви можете уявити, скільки грошей я заощаджую щодня на самій тільки їжі. А я ж заходжу ще й до промтоварних магазинів, уявляєте, які в мене там можливості для економії?