Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Чобіт на зиму не купив, шапку з хутра цінних порід не взяв – і вже маю цілий скарб. Шкарпетки мені не потрібні, зі старої сорочки зробив безрукавку, на трусах латку поставив – і всі кошти надходять до мого фонду економії. А якщо сюди долучити гроші, що їх я заощаджую на транспорті?.. Уявляєте, біжу за трамваєм: три гривні туди, три гривні назад – щодня по 6гривен економії, це теж немалі гроші. А це вирішив велосипеда купити, щоб таксі доганяти, – так більше накопичу, але мені сказали, що коли трішки докласти, то можна придбати старенького «Запорожця».

Поїхав на ринок, а там стільки тих лімузинів! Мій «Запорожець» виглядав справжнім анахронізмом. Сподобався мені там чорний «Мерседес». Я побіг до універмагу. Не купив собі холодильника «Норд» – навіщо він мені, бо нема чого зберігати?. Відмовився від пральної машини, телевізора, ще деяких речей, від яких ми відмовились у перехідний період до золотого віку. От і нашкріб грошенят на «Мерседеса». О, це було таке задоволення: сісти за кермо класного лімузина і промчати на всіх парах трасою! Але вершиною задоволення длямене було те, що я міг вільно їздити мимо поста ДАІ і ніхто мене не чіпав, бо вони ж не знали, що я в автомобілі їхав! А я мчав собі і мало не помирав зо сміху над ними: «А що, здерли з мене штраф? Маєте хабар? Дзуськи!» Й отак промайнув повз них туди й назад, потім ще раз – і регочу від задоволення, що з носом лишив даішників. Та одному служаці-інспектору це не сподобалось, і він накинувся на мене:

– Мужик, не стовбич тут, бери «колеса» в руки і мотай звідси!

– А звідки ви знаєте, що я в автомобілі їду? (Примітка автора. Мій герой, на жаль, не знав, що наблатному жаргоні «колеса» і черевики – одне і те ж).

– У якому ще автомобілі? – здивувався інспектор.

– У чорному «Мерседесі».

– З тобою все зрозуміло, – сказав інспектор, і мене відправили в психушку. Мені тут непогано. Одне лише зле: не можу займатися улюбленим бізнесом. Ажаль: такі ж були можливості…

У хірурга.

До кабінету хірурга обережно заходить чоловік років 60-ти з морщинистим обличчям. В руках він тримає сумку із квітчастої матерії, яку перекладає із руки в руку, ніби не знаючи, що з нею робити. Лікар, який заповнює якусь бумагу, відрива очі від стола і звертається до старого:

– Щоз вами?

– Та ось щось барахлить стало… – дід поставив нарешті свою сумку і знімає шапку та пальто. – Робив оце в полі та зігнувся, а тепер не можунормально розігнутись…

– Що ви робите? – лікар здивовано дивиться на відвідувача.

– Ви ж запитали, чим я хворію, так я ж роздягаюсь, щоб ви подивились на мене, бо ж як не роздягнусь, то як ви подивитесь.

– Що у нас за нетямущий народ, – говорить лікар. – Я вас запитав, що ви в торбі принесли?

– Ах, у торбі, – старий таємниче посміхається і пошепки говорить, – це баба моя положила, бо говорить, що зараз без гостинця не лікують.

– У вас баба – філософ.

–' Так вона хорощий ф1лософ: і пиріжки пече, і вареники варить, а які вона галушки робить! Я одразу цілу миску з'їдаю, а потім ще й добавки прошу. Ото якби ви скуштували…

– Ми відхилилися від теми. Показуйте, що там у торбі.

– Зверху оце баба яйця положила, щоб не потовклися, – дід витягає пакунок. – Тільки зараз кури стали погано нестись. Ото тільки настануть холода, то вони і не несуться,бо ми…

– Розмотайте,– наказав хірург, – Я огляну.

Старий хутко знімає з себе пальто.

– Навіщо ви знімаєте пальто?

– Та ви ж сказали, що будете оглядати, а як же ви че¬рез одяг побачите? Чи то вже наука так пішла вперед, що наскрізь бачите?

– Що за простота. Я яйця буду оглядати, а то може покидьків мені принесли.

– Що ви говорите таке!В мене яйця прямо з гнізда.

– Все одно треба перевірити, – хірург бере розмотане яйце і дивиться через нього на лампочку, потім слухає його стробоскопом – Тепер я не вірю словам, бо одна хвора принесла яйця, а поки вони лежали в кабінеті, то з них курчата вилупилися. Довелосягоспіталізувати.

– Кого?.. Курчат? – дивується старий.

– Яких там курчат. Хвору, щоб вона доглядала тих курчат,покивиростуть.

– І що, виросли вони? – запитує дід.

– Так, виросли, – в голосі лікаря почувається смуток. – Тільки якось вони зайшли до моргу, хтось із персоналу залишив відчиненими двері, і з'їли там щось негарне, бо ж знаєте, які там санітарні умови, то всі і видохли. Він тяжко зітхнув. – Яка тільки халатність присутня в наших стінах.

– Дуже жаль ваших курчаток. Хороший би з них супик був.

– Так. А ось у вас несвіже яйце.

– Не можебути!

– Подивіться самі. Воно ж геть запливло.

Дід прижмурив ліве око, додивився на яйце.

– Дійсно, запливло. Мабутьпоклажувзяв.

Тут відкрилися вхідні двері і показується в них забинтована голова.

– Що таке? – суворо питає хірург.

– Голова болить, не можу терпіти, – стогне пацієнт.

– Ви що, не бачите що я зайнятий? – роздратовано говорить хірург. – Закрийте двері і чекайте, поки вас визвуть.

Забинтована голова поспішно зникаєза дверима.

– Що там ще бабаваша передала?

Старий знову поліз до сумки і витягнув звідти ще один, пакунок, який передає лікарю. Той, тримаючи його в руці, прикинув на скільки затягне.