Нехай мене звуть Ґантенбайн

Хоча Ґантенбайн не любив тістечок, він попросив собі шматочок. Його перша трапеза як сліпого! З тортом просто: треба просто сліпо намацувати його виделкою на тарілці, аж поки намацаєш. (Важче доведеться з фореллю, яку я залюбки розрізаю сам; Ґантенбайн буде змушений підготувати номер: сліпий, що сам розрізає собі форель, і то вправніше за офіціанта, дивовижна річ, тож люди за столом просто дивуватимуться й проситимуть сліпого, щоб він розрізав і їхню форель, зачаровані неймовірним.)

— Господи, — похопилася вона, — ложечка!

Вона грає роль невправної.

— Просто жахливо, — сміялася вона, — знаєте, з мене ніяка господиня...

Це теж, здається, була роль, яку хотіла грати Камілла: ніяка господиня. Невже вона сподівається, що Ґантенбайн вважає її за інтелектуалку? Отже, хай там що, ніяка господиня, тут уже сумнівів немає. Може, митець? Ґантенбайн розуміє: принаймні жінка, яка має професію. Таж не ходитиме вона за кожною окремою ложечкою й далі в шубці з водоростей, радісна, немов для неї почалося нове життя. Від цього вона гарніша, ніж насправді, принаймні молодша. Вона тішиться, що її не бачать, сідає на кушетку, піднімає вгору коліна і тихенько, щоб Ґантенбайн не почув і не здогадався, скидає свої фіалкові туфельки і кладе на підставку, до якої можна дотягтися рукою.

— Не роби цього! — наказала вона.

Чого не робити?

— Теді дуже радіє таким ласощам, — пояснила вона.