Нехай мене звуть Ґантенбайн

Це сталося в невеличкому дружньому товаристві, де він знав, що його цінують, а втім, власне, нічого й не сталося, взагалі нічого, вечір, як не раз і давніше. Він і сам не знав, чого злякався. Переконував себе, що забагато випив (дві склянки! Мабуть, не витримує більше), і стримався, зупинився, коли під час розмови приязний господар із пляшкою підступив до нього й мовчки накрив порожню склянку правою рукою, щоб не привернути до себе уваги, але накрив рішуче, навіть поривно, наче прагнув захиститися й від страху, а водночас намагався зберегти подобу уважного слухача. Що з ним трапилося, запитала одна дама, яка давно вже не могла взяти участі в розмові. Навіть господар, що йому тепер дружина вичитала за порожню склянку, завдав собі клопоту звернути увагу. Що сталося з Ендерліном? Він знає тільки те, що не має чого сказати. Згодом він знову дасть наповнити свою склянку, бо причина тут не в алкоголі, навпаки, він огидно тверезий. На жаль, лише одинадцята година, навряд чи пощастить непомітно зникнути, він п’є. Саме в ці дні не тільки рідне місто, а й закордон (це завжди справляє цілком інше враження, хоч ідеться про той самий факт) прочитали в газетах три рядки повідомлення, що Ендерлін отримав запрошення до Гарварда, і йому прикро, немов саме тепер усі обговорюють повідомлення, і надто прикро тоді, коли господиня, щоб звеселити Ендерліна, має нездоланне прагнення випити за цей успіх. Ендерлін марно намагається перевести розмову на інше, на гадку йому не спадало нічого, що могло б відвернути від нього увагу. Хтось у пітьмі за торшером, донька не знала, що таке Гарвард, і тому сталася затримка, бо господар, перш ніж випити, мусив пояснити, що таке Гарвард і що означає запрошення до Гарварда. Ну, за здоров’я! Не дуже по-святковому, але все-таки з достатньою дружньою щирістю, щоб виникла пауза, пауза навколо Ендерліна. Запрошення до Гарварда, що ж, Ендерлін намагається вдати, ніби це дрібничка, але ж зрозуміло, що йому в очі ніхто не вірить. Вино, бургундське 1947 року, промовляло в кожному кутку, але пауза навколо Ендерліна не зникала. Зрештою (Ендерлін мусив щось сказати, щоб не мовчати, мов пам’ятник) до Гарварда запрошували навіть шарлатанів, крім того, це вже не перше запрошення, яке отримував Ендерлін. Це так, побіжна заувага. Задля справедливості слід зазначити, що навіть малі університети, наприклад у Базелі, мають цілком заслужену репутацію. Або в Тюбінґені. Але про це, власне, Ендерлін не мав ані потреби, ані бажання розповідати, тож і згадав тільки в розмові віч-на-віч, коли товариство вже переймалося пуделем, що зайшов до кімнати, щоб показати свої знамениті стрибки. Яка мила тваринка! Ендерлін теж так думав, зрадівши, що вся увага, принаймні на якийсь час, перейшла на пуделя. Коли ж він тепер їде в Гарвард, запитала одна дама, а коли він сказав і про це, на жаль, так тихо, що решта, по той бік абажурів, запитали вдруге, і по тому, як Ендерлін був змушений відповісти ще раз, і то досить голосно, щоб усі почули, коли Ендерлін поїде, напевне, до Гарварда, він, природно, знову опинився в центрі уваги, а пудель гасав по кімнаті. Тепер, гадав Ендерлін, треба розповісти щось веселе, анекдот, який створить товариську атмосферу. Але йому нічого не спадало на гадку. Його слів чекали не дуже нетерпляче, але з охотою. Що скаже чоловік про свою кар’єру? Майже всі успішні чоловіки прагнуть, щоб їх коли-небудь вигнали з університетської посади, про це знають, але завжди залюбки слухають. А от Ендерлін не знає нічого, йому дали слово, а він лише знає, що не має чого сказати. Господар тим часом запропонував сигари, а його дружина знайшла час вигнати пустотливого песика, що вважав себе за центр уваги замовклого товариства. А до півночі ще далеко...

— Гермес прийшов.

Оце й усе, що тямив тепер сказати Ендерлін, античну приказку, яка точно передавала збентеженість тієї миті. Але це ще не все, Гермес — тема праці, яка стала причиною його запрошення до Гарварда... Зрештою вже господар відчув свою відповідальність за тишу і спробував розважити товариство, яке вже не розважалося саме, і то анекдотом, що, проте, пройшов непоміченим, усі чекали на слово Ендерліна. Він нічого не міг удіяти, тож і далі мовчав, запхавши ліву руку в кишеню штанів, а правою тримаючи склянку, власне, єдиний у товаристві, хто слухав господаря, решта слухали, так би мовити, тільки його особу, сміялися, коли сміявся Ендерлін, бо Ендерлін був у фокусі уваги; він і далі мовчав, і не зараджувало навіть те, що й сам господар, до речі, блискучий оповідач; пауза, коли він знову пішов до погреба, почалася безневинно, гості міняли місцями схрещені ноги, струшували попіл, хтось відчинив вікно, і всі привітали цю дію, але пауза довшала, хтось пропонував усім печиво, люди курили, дзиґарі пробамкали дванадцяту годину, а коли господар повернувся з новою пляшкою, він гадав, що вистава Ендерліна вже скінчилася, обвів очима кімнату, запитав, про що мова, й відкоркував...

Люди мало-помалу втяглись у розмову.