Нехай мене звуть Ґантенбайн

Вона має шухляду зі старовинним замком, яка завжди замкнена. Звідки я знаю про це? Я ніколи не намагався відкрити ту шухляду. Хіба я дійшов би до такого? Я тільки бачу, що Бавкіда щоразу відкриває шухляду ключиком, коли їй потрібно щось у ній, і щоразу каже Філемонові, що її та шухляда просто не обходить. Тут ми єдині. Тільки ретельність, із якою вона ховає ключика, тішить його дедалі більше, і якось уранці, — отак-бо заманулося випадкові, — виявилося, що шухляда стоїть відкрита, мабуть, через недогляд. Чи, може, вона прагне перевірити його? Він, знає Господь, має іншу роботу. Може, йому підійти й засунути шухляду, щоб Бавкіда згодом не перелякалася? Але й це не годиться, висновую я й бачу, що Філемон сідає за кляту податкову декларацію або береться до якихось інших справ, що їх вимагають вирішувати повсякденні потреби. А вона щойно подзвонила, що зайшла до перукаря й повернеться пізніше. Я відмовляюся думати, що це підступ з її боку. Філемон забороняє собі підійти й подзвонити перукареві, щоб пересвідчитися, що Бавкіда повернеться не раніше ніж через дві години. Адже це не відповідає стилеві стосунків Філемона й Бавкіди. А коли згодом він усе-таки телефонує, то тільки тому, що йому справді потрібно щось запитати з приводу митної декларації, а Бавкіда, звичайно, сидячи під ковпаком для перманенту, не могла відповісти йому нічого путнього. Хай там як, Бавкіда справді сидить у перукаря. Невже Філемон сумнівався в цьому? Він не може пройти поряд, не помітивши, що в шухляді повно листів. Їх можна читати дві години поспіль. Листи від Айнгорна? А тепер існує дві можливості: він або прочитає, або опанує себе. Звичайно, він не читає. Тільки сердиться на Бавкіду, що змушений опановувати себе. Він, як уже сказано, мав іншу роботу. Одне слово, він не читав нічого.

Я полегшено зітхнув.

Адже йдеться не про те, що актриса, яку на телеекрані бачать мільйони глядачів, отримує листи. Це ж очевидна річ, зате менш очевидно, чому так багато листів приходить із данськими марками. Данці, здається, надто вже полюбляють телебачення й мають усі лише одну марку друкарської машинки. Менш очевидне й інше: чому серед усіх листів, що їх Бавкіда часто на тижні лишає в різних кутках квартири, ніколи немає листів із данськими марками. Не зважати на них — ось єдине, що я міг порадити доброму Філемонові. Може, він отримав погану звістку, запитала вона під час сніданку, ховаючи листа — навіть не прочитавши його — з данськими марками (Філемон тепер упізнає данські марки з відстані трьох, а то й чотирьох метрів) у кишеню халата, щоб не згоріли грінки. Його запитання «Що нового?» стосується лише листів без данських марок, Бавкіда, відповідаючи, теж дотримується такого обмеження. В середньому щотижня приходять два або три листи з Данії, всі без зворотної адреси. Філемон, звичайно, соромиться, що рахує їх, тож мені навіть немає потреби нагадувати йому, що він, м’яко кажучи, просто дурень.

Подумаймо краще про інше!

Наприклад:

Поділену Німеччину, коли слід запитати, за яких умов без небезпеки для Європи й без загрози миру відбудеться її об’єднання, якого вимагають щиро або для годиться; чому ми всі не докладаємо зусиль, щоб виробити ті умови...

Або:

Ситуацію в Іспанії...

Або:

Забруднення наших озер...

Тож думаймо про це!

Що стосується Філемона й Бавкіди, то відомо, що ревнощі, обґрунтовані або ні, поки що дуже рідко можна пригасити спокійним і гідним самовладанням, їх можна позбутися радше власного невірністю, навіть коли антична казка про Філемона й Бавкіду замовчує її, і то слушно: досить, щоб про неї знав Філемон. Він навіть не здогадувавсь, як невимушено він може брехати, й дивується. Філемон давно вже не брехав, і саме тому став таким чутливим. Тільки першої миті, побачивши Бавкіду, він трохи бентежиться; думає, що її губи мали б помітити. Але Бавкіда не помічає нічого, що помічають її губи, й щаслива, що Філемон знову жвавий і бадьорий, і коли каже, що кохає її, це правда, хоча три години тому він кохав іншу жінку; він дивується, який він щирий, авжеж, щирий, як і його таємниця.

Поки що все гаразд.