Нехай мене звуть Ґантенбайн

Це чистісінька вигадка, мовляв, Філемон якось цілий тиждень не давав Бавкіді данських листів, які, проте, не лишалися і в скриньці. Не знаю, що він пообіцяв собі при цьому. Чистісінька вигадка. Можливо, лише хоче показати мені, який самовпевнений він тепер у нинішній ситуації. Він запитує: «Що нового?» — і Бавкіда розбиває яйця або наливає чай, навіть не запитавши: «А мені пошти не було?» Як минув тиждень, занепокоївся вже Філемон: адже тепер він мав у нагрудній кишені аж три листи з данськими марками. На щастя, Бавкіда вже не дбала про його костюми. Тож у якій ситуації він опинився! Одне її мовлене мимохідь слово, навіть просто гримаса, яка свідчила б про неспокій, — і Філемон одразу схопився б за нагрудну кишеню, вибачився за свою забудькуватість і віддав данські листи. Нерозкритими! Замість цього надходить терміновий лист, уже підписаний рукою й переданий кур’єром, тож Бавкіда отримує його особисто в руки. Вона читає, але не забула й про грінки, й не запитує жодним словом, чи приносили листи, принаймні три. Жодним словом. Філемон намащує маслом хліб, переглядає вранішню газету. Я запитую себе: а що тепер із тими трьома листами? Якусь мить, уже сидячи в автомобілі й заводячи стартер, Філемон міркує, чи не слід повернутися додому і прямо змусити Бавкіду, цю архідружину-акторку, розповісти правду. «Філемоне!» — підбадьорюю я, а моя рука й далі тримається за ключ запалення. Хіба це не честь для нього, що оці листи так неприховано приходили додому? Я пробую заспокоїти його. Хіба це не означає, що його принаймні не вважають за дріб’язкового? Я кажу: «їдь!» Мотор працює вже довгенько, і я полегшено зітхаю, коли він нарешті одягнув рукавички; тільки його обличчя в дзеркалі заднього огляду непокоїть мене. Чому він такий похмурий? Він не каже нічого, про що думає, мабуть, узагалі ні про що. Я думаю: досі Філемон поводився бездоганно. Досі! Коли одного разу прийшли одразу два листи з Данії, він, навіть не всміхнувшись, поклав їх просто поряд із серветкою, і Бавкіда, загалом така невимушена, невдоволено скривилася, мов від чогось нудного, небажаного і обтяжливого. Чого ще від неї хочуть? Я розумію: Філемон хоче позбутися трьох листів. Не прочитавши їх! Як ми хочемо сподіватися. Чому він не зважає на обставину, що його Бавкіда, як можна виснувати і з цього данського переполоху, певне, й сама пише двічі на тиждень. Тут він і справді розгубився. Невже він гадав, ніби той данець може грати в пінг-понг кулями, які не повертаються? Я змушений ще раз нагадати, що досі Філемон поводився бездоганно: не розпечатував данських листів, бо це було б нетактовно. Розсердив його лише той підписаний рукою терміновий лист і її зверхня мовчанка про зниклі листи. Може, йому треба вийти та вибачитись? Нарешті з’явилася перша думка: я поїду тепер на головпоштамт і вкину три приховані листи ще раз. Оце й усе. От тільки боюся, що пошта, дотримуючись, як і завжди, порядку, ще раз поставить свій штемпель, штемпель із датою. А що потім? Лишається тільки одне: Філемон, хоча він справді мав робити щось інше, їде до лісу, щоб спалити три листи.

Отже, Філемон їде.

Я не розумію, навіщо так далеко.