Нехай мене звуть Ґантенбайн

Бавкіда захворіла, але не тяжко, гарячка й головний біль, в усякому разі лишилася в ліжку, а я варю чай, стою на кухні й думаю про свою роботу, аж поки закипає вода, потім сідаю на край ліжка — Філемон і Бавкіда, як і написано в книжці. Я вірю в аспірин, але не знаходжу його. На Бавкіду шкода дивитись, і вона просить, щоб я пошукав у її сумці. Вона дозволяє мені, просить мене, бо почувається кепсько. Але в кімнаті її сумки немає, шкода, її сумка десь у вітальні. Я віддавна дивувався повному хаосові в її сумці, тож якби наосліп намацав аспірин, як чекала бідолашна, то було б справжнісіньке диво; я спробував, але дива не сталося. Зате я знайшов: ключ, банкноти, губну помаду, хусточки, паспорт, духи, монети, ще одну помаду, рукавичку, авіаквиток, футляр із пінцетом, монети різної вартості, два квитки до одного музею в Мюнхені, кулькову ручку, посвідчення водія, гребінець, сигарети, коробочку пудри, рахунок із готелю «Vier Jahreszeiten» — номер на одного із ванною, ключі від машини, вирізку з газети, сережку, лист із данськими марками і позавчорашньою датою, адресований до запитання, лист розрізаний...

— Філемоне, — кажу я, — прочитай!

Це було б надто просто.

— Так, — кричу я, — я знайшов!

Невдовзі я вже знову сиджу на краю ліжка з порожньою склянкою від води в руці, а друга рука лежить на її гарячому спітнілому чолі...

Філемон непередбачуваний.

За день до її від’їзду в Гамбург він раптом вважає за доречніше, щоб вона поїхала сама, раптом його осяяло, і це осяяння радісне, він переконав себе: їхати тепер до Гамбурга, якщо покласти руку на серце, мені аж ніяк не випадає. Ні, каже, вона, тоді я теж не поїду. Чого б це? Ні, каже вона, в усякому разі не в Кампен. Таж це безглуздя, каже він, повір мені, для тебе було б добре побути тиждень у Кампені. «Без тебе?» — запитала вона, і тут слід звернути увагу, як щиро вона благала його. Невже він сподівається, що вона не вірить сама собі? Це було б дурницею. Чому це не завдає йому мук? Не завдає. Що це? Хитрощі? Глум? Цього й близько немає. Що він намірився робити? Працювати. «Що я маю робити в Гамбурзі?» — запитує він, і на цьому вони й зупиняються, наступного для він везе її в аеропорт, радісний без ніякого прикидання; Кампен — це здоров’я, тут усе зрозуміло й правильно, не треба нічого пояснювати...

Ніякого іншого розв’язку немає.

Дуже просто: простір для гри...