Читаем Ніби ми злодії полностью

Ми були надто знервовані, щоб зосередитися на заняттях, тому Каміло відпустив нас раніше, наказавши «іти готуватися до чарів». Повернувшись до Замку, ми всіляко намагалися не перетинатись, тинялися по кутках і товкли знову й вкотре власні репліки, наче пацієнти божевільні. Коли настала відьомська пора, ми, одне за одним, рушили до лісу.

Ніч була якоюсь аж лячно теплою, я насилу дибав у м’якій, оксамитовій темряві заломистою лісовою стежкою. Невидимі корені дерев пнулися вгору, силкуючись ухопити мене за кісточку. Якоїсь миті я все ж таки зашпортнувся і впав. Вогкий запах близької негоди залоскотав ніздрі. Я обтрусився й далі йшов уже обережніше. Серце калатало стрімко й гучно, наче в переляканого кроля.

Діставшись до початку стежки, я на мить злякався, що спізнився. Годинника серед предметів мого костюма, який складався зі штанів, чобіт, сорочки й френча — умовно військового, бо він не належав до уніформи жодної армії, — не було. Я завмер на узліссі, вдивляючись у будівлю Холлу там, на пагорбі. Тьмяно світилися три чи чотири вікна — і мені майнуло, що це хтось зі студентів, надто обачних, щоб потнутися на берег, вирішив боязко спостерігати за дійством здаля. У темряві хрупнула гілка, і я озирнувся.

— Хто тут?

— Олівере? — голос був Джеймсів.

— Так, — озвався я. — Де ти?

Він вигулькнув поміж двох чорних сосон. Обличчя здавалося блідим овалом у потемку. Джеймс був убраний у стрій, подібний до мого, але на плечах мав срібні еполети.

— Я так і сподівався, що моїм Банко будеш ти... — промовив він.

— Мабуть, я маю тебе привітати, всевладний тане...

Тепер, коли мої підозри підтвердилися, я відчув маленький проштрик гордості.

Водночас мене охопило непевне погане передчуття, якесь незрозуміле сум’яття. Не дивно, що Річард так засмутився, коли розподілили ролі...

Північ. Віддалений подзвін дзиґарів на каплиці розкраяв незрушне нічне повітря, і Джеймс щосили стиснув мою руку.

— Ударив дзвін. Пора мені. Іду!

Дункане, дзвін скорботний, що гуде,

Тебе у рай чи в пекло проведе[30].

Він відпустив мене і зник у тінях гущавника.

Я пішов слідом, але тримався трохи віддалік — ану як знову зашпортнуся і звалимося вже обидва?..

Смуга дерев на північному березі між пляжем і Холлом була густою, але вузькою, і незабаром поміж гілками я помітив тьмяно-помаранчеві відблиски вогнища. Джеймс — я тепер уже чітко бачив його чи принаймні його обрис — зупинився, і я навшпиньки підійшов ближче.

На пляжі зібралося кількасот людей. Деякі щільно вмостилися на лавках. Інші тісними маленькими групками влаштувалися просто на піску — їхні чорні силуети вирізнялися на тлі яскравого багаття. Гуркіт грому заглушив плюскіт хвиль і потріскування вогню. Глядачі захоплено зашепотілися, коли небо в нас над головами, лиховісно пурпурове, наче написане олійними фарбами, підсвітила біляста блискавка.

Потім на березі запала тиша, аж раптом пролунав чийсь високий дзвінкий голос:

— Дивіться!

До берега поверхнею озера наближався якийсь темний огром, щось довге й округле, схоже на спину лохнеського чудовиська.

— Що це? — видихнув я.

— Відьми, — повільно озвався Джеймс. Відблиск полум’я танцював червоними лелітками в його зіницях.

Коли монструозна почвара підсунулася ближче, поступово набуваючи чітких обрисів, я зрозумів, що це перевернутий догори дриґом човен. Судячи з висоти корпусу над водою, під ним було достатньо місця для повітряної кишені. Човен наблизився, на мить поверхня озера зробилася гладенькою, наче скло. Аж тоді нею пішли брижі, озеро здригнулося, і з води повстали три постаті. Глядачі хором йойкнули.

Дівчата радше скидалися на привидів, а не на відьом. Гладенькі мокрі пасма закривали обличчя, напівпрозорі білі сукні облягали руки й ноги, вилися за ними цівками туману. Коли вони щойно з’явилися з води, з їхніх пальців скрапувало, а тканина так обліплювала тіла, що легко було зрозуміти, хто з них хто, хоч голів вони не підіймали. Ліворуч була Філіппа — її довгі ноги й вузькі стегна ні з чиїми не сплутаєш. Праворуч — Рен, нижча й тендітніша за подруг. А посередині — Мередіт, з розкішними безсоромними вигинами під тонкою білою тканиною. У моїх вухах застугоніла кров. На мить ми з Джеймсом забули один про одного.

Мередіт підвела підборіддя, щоб пасма волосся зісковзнули з чола і відкрили обличчя.

— Щоб знов зійтися нам усім,

Сигналом буде дощ чи грім? — спитала вона. Голос її прозвучав низько й соковито в духмяному повітрі.

— Діждемося, щоб стихнув бій,

Тоді збираймося мерщій! — відповіла Рен грайливо.

— Але ж не в темряві нічній, — а це вже був голос Філіппи, гортанний і зухвалий.

Звідкілясь із хащі докотився гуркіт барабану, і глядачі затремтіли від захвату. Філіппа озирнулася на звук, просто в бік стежки, де ми з Джеймсом ховалися поміж тінями.

— Барабан, барабан!

Перейти на страницу:

Похожие книги

24 часа
24 часа

«Новый год. Новая жизнь.»Сколько еще людей прямо сейчас произносят эту же мантру в надежде, что волшебство сработает? Огромное количество желаний загадывается в рождественскую ночь, но только единицы по-настоящему верят, что они исполнятся.Говорят, стоит быть осторожным со своими желаниями. Иначе они могут свалиться на тебя, как снег на голову и нагло заявиться на порог твоего дома в виде надоедливой пигалицы.Ты думаешь, что она – самая невыносимая девушка на свете, ещё не зная, что в твою жизнь ворвалась особенная Снежинка – одна из трехсот пятидесяти миллионов других. Уникальная. Единственная. Та самая.А потом растаяла.Ровно до следующего Рождества.И все что у нас есть – это двадцать четыре часа безумия, от которых мы до сих пор не нашли лекарство.Но как быть, когда эти двадцать четыре часа стоят целого года?

Алекс Д , Алексей Аркадьевич Мухин , Грег Айлс , Клэр Сибер , Лана Мейер

Детективы / Триллер / Самиздат, сетевая литература / Классические детективы / Романы
Сходство
Сходство

«Сходство» – один из лучших детективов из знаменитой серии Таны Френч о работе дублинского отдела убийств. Однажды в уединенном полуразрушенном коттедже находят тело молодой женщины, жившей по соседству в усадьбе «Боярышник». На место убийства вызывают Кэсси Мэддокс, бывшего детектива из отдела убийств. Кэсси в недоумении, она уже давно ушла из Убийств и работает теперь в отделе домашнего насилия. Но, оказавшись на месте, она понимает, в чем дело: убитая – ее полный двойник, то же лицо, фигура, волосы. Как такое возможно? И возможно ли вообще?.. Однако бывшему боссу Кэсси, легендарному агенту Фрэнку Мэкки, нет дела до таких загадок, для него похожесть детектива на жертву – отличная возможность внедрить своего человека в окружение жертвы и изнутри выяснить, кто стоит за преступлением. Так начинается погружение детектива в чужую жизнь, и вскоре Кэсси понимает, что ее с жертвой объединяет не только внешнее сходство, но и глубинное сродство.

Тана Френч

Триллер
Путь хитреца
Путь хитреца

Артем Берестага — ловкий манипулятор, «специалист по скользким вопросам», как называет он себя сам. Если он берет заказ, за который не всегда приличные люди платят вполне приличные деньги, успех гарантирован. Вместе со своей командой, в составе которой игрок и ловелас Семен Цыбулька и тихая интриганка Элен, он разрабатывает головоломные манипуляции и самыми нестандартными способами решает поставленные задачи. У него есть всё: деньги, успех, признание. Нет только некоторых «пустяков»: любви, настоящих друзей и душевного покоя — того, ради чего он и шел по жизни на сделки с совестью. Судьба устраивает ему испытание. На кону: любовь, дружба и жизнь. У него лишь два взаимоисключающих способа выиграть: манипуляции или духовный рост. Он выбирает оба.

Владимир Александрович Саньков

Детективы / Триллер / Триллеры