Нюрнберґ-2

Що умисел убивць був спрямований на вбивство багатьох осіб, це видно із наслідків скоєних у 1932–1933 рр. злочинів.

Шановний прокуроре столиці України, душі померлих мільйонів наших родичів і близьких волають до нашого синівського сумління за пам’яттю та справедливим пошануванням — невже ж ми забудемо ті 7–8 мільйонів, що були великою часткою нашого українського національного тіла!

Принцип законності передбачає неминучість покарання кожного злочинця, тому Рада Асоціації

ВИМАГАЄ

порушити кримінальну справу на підставі ст. 93, п. «е» Кримінального кодексу України для розслідування вбивства голодом:

— у Бортничах понад 1400, в Осокорках — близько 1100, в Позняках — близько 700, у Біличах — 250, у Жулянах — 350, у Китаєві — 220, у Конику — 125, у Корчуватому — 140, у Красному хуторі — 160, у Михайлівській Борщагівці — 270, у Мишоловці — 470, у Пирогові — 460, у Совках — 420, у Троєщині — 370 душ.

Ці колишні села тепер входять у межі міста, тобто входять у сферу вашої юрисдикції.

Додаток: брошура С. Вакулишина «Чи був голодомор у Києві?» (Київ, 1997 р., с. 16).

Левко Лук’яненко,

Голова Асоціації

На це клопотання заступник прокурора м. Києва О. А. Христенко 2 липня 1999 року відповів:

Така відповідь нас не задовольнила і 29 липня 1999 року Асоціація спрямувала прокуророві м. Києва наступну заяву:

«252006, вул. Предславинська, 45/9

Прокуратура міста Києва

Прокурору м. Києва

Заява

Рада Асоціації дослідників голодоморів в Україні отримала відповідь заступника прокурора м. Києва О. А. Христенка від 02.07.99 і розглянула її на своєму засіданні.

Висновок із обговорення такий: і Генпрокурор, і прокурор столиці підходять бездушно й формально до трагедії, що спіткала Україну 1932–1933 рр. і, прикриваючись неповнотою теперішнього Кримінального кодексу, намагаються уникнути справедливого вивчення національної трагедії, що випала Україні під московською комуністичною окупацією, та її правової оцінки.

Учасники обговорення погодилися: з метою захисту інтересів України та вияскравлення ставлення прокурорів до безвинно замордованих українців продовжувати звертання до прокуратур з відповідними матеріялами з одночасним поширенням їх через засоби масової інформації.

Рада Асоціації надсилає до прокурора столиці такі матеріяли:

1. Доповідь Голови Асоціації «Юридичні аспекти голодомору 1932–1933 рр.» для кращого розуміння прокуратурою м. Києва позиції Асоціації.

2. Свідчення Галини Дмитрівни Афанасьєвої (Хоменчук) від 21.07.99 на 3-х сторінках скоропису для підтвердження обґрунтованості вимог Асоціації.

3. Свідчення Коломийця О. М. «Посадили у куток та так і закопали» в друкописі на 2-х сторінках для підтвердження обгрунтованости вимог Асоціації.

З огляду на повище наведене просимо порушити кримінальну справу для проведення розслідування фактів голодної смерті та їх правової кваліфікації.

29 липня 1999 р.

Л. Лук’яненко

Голова Асоціації

У відповідь на заяву від 29.07.99 про порушення кримінальної справи по факту заподіяння голодом смерті конкретній людині — матері Галини Хоменчук — у конкретному місці і на підставі показів конкретного свідка — доньки померлої Хоменчук Галини Хоменчук в. о. прокурора м. Києва В. В. Шевченко дублює 31.08.99 ту саму відповідь (№ С4/1-629-99) у дусі ставлення московських окупантів до загарбаної України, немов би Шевченко В. В. не українець, а один з чиновників московської окупаційної адміністрації:

«Ваше звернення про порушення кримінальної справи за фактами смерті українців протягом 1932–33 років розглянуте прокуратурою м. Києва.

На раніше подані Вами аналогічні звернення з даного приводу прокуратурою міста Вам надана відповідь по їх суті.

Повторно роз’яснюю, що кримінальним законодавством України не передбачено кримінальної відповідальності за події, на які Ви посилаєтеся у своєму зверненні».

Цікаво, на яке ставлення до себе він розраховує, коли в Україні настане українська патріотична влада?

А вона прийде, бо подолання комунізму неминуче, а разом з тим закономірним є утвердження національних урядів у колишніх московських колоніях.

Наступна важлива подія підтверджує зацікавленість усього демократичного світу в розкритті і засудженні комунізму.

10 жовтня 1998 року Сейм Литви ухвалив Декларацію в оцінці комунізму та колишніх органів комуністичного окупаційного режиму, якою схвалив резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи від 27.06.96.

Литовський оргкомітет в Україну спрямував запрошення до Товариства політв’язнів і репресованих, як організації, що найпряміше зацікавлена в роботі міжнародного суду. Голова Товариства пан Є. Пронюк не повідомив про це Асоціацію дослідників голодоморів в Україні, дарма що остання після припинення роботи Комітету «Нюрнберг-2» взяла на себе працю збору фактів комуністичних злочинів і власне була в цьому найактивнішою організацією в Україні.

Довідавшись про підготовку до Вільнюського трибуналу, я створив групу з 10-х київських патріотичних учених для підготовки до нього української сторони.