Нюрнберґ-2

Дбаючи про належне громадське представництво України на Вільнюському міжнародному громадському Трибуналі, вчені (доктори історичних наук С. Білокінь, В. Марочко, А. Зінченко) підготували відповідні розділи, які стали, основою звинувачення Україною КПРС у Вільнюсі.

Праця у Вільнюсі почалася 12 червня зі спільного засідання в сесійній залі Литовського парламенту. Учасників з 23 держав привітали найвищі достойники Литви: Президент, Голова Сейму та Голова уряду, а також поважні гості з інших держав, у тому числі колишній президент Польщі Лех Валенса. Праця учасників була поділена на дві частини: на роботу в Міжнародному Громадському Трибуналі з оцінки злочинів комунізму та праця на Міжнародній конференції.

Головний суддя Трибуналу Вітаутас Забіла запропонував мені ввійти до складу трибуналу, проте через необхідність їхати до Ізраїлю на міжнародну конференцію політв’язнів я запропонував замість себе члена української делегації Миколу Кульчинського. Забіла погодився.

Учасниками конференції були члени української делегації Ніна Вірченко, Євген Пронюк та Тамара Пахолок.

Я представив наступний Звинувачувальний висновок від України.

Українське

Громадське Представництво

Асоціація дослідників голодоморів в Україні

п/с 339, Київ-42, Україна, 01042

Тел./факс: 380-44-269-12-63

Звинувачувальний висновок

По звинуваченню КПРС у злочинах проти України й українців на Вільнюському міжнародному громадському Трибуналі з оцінки злочинів комунізму

Представлений Головою Української Асоціації дослідників голодоморів в Україні Почесним Доктором права Левком Лук’яненком на першій сесії Міжнародного громадського трибуналу 12 червня й обґрунтований додатковими доказами на другій сесії 4–8 вересня 2000 р. у м. Вільнюсі

Звинувачувальний висновок

у Міжнародній громадській кримінальній справі по звинуваченню КПРС у злочинах на території України та проти українців, що передбачені:

— Пунктом «а» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ) (злочини проти миру);

— Пунктом «б» ст. 6 Статуту МВТ (військові злочини);

— Пунктом «в» ст. 6 Статуту МВТ (злочини проти людяності);

— Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 09.12.48; (конвенція стала чинною з 12.01.51. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 18.03.54)

— Конвенцією проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10.12.84; (конвенція стала чинною з 26.06.87. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 21.01.87)

— Конвенцією № 29 «Про примусову або обов’язкову працю» від 28.07.80; (конвенція стала чинною 01.05.32. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 04.06.56)

— Конвенцією про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти від 14.12.60; (конвенція стала чинною 22.05.62. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 02.07.62)

Злочинна діяльність КПРС обумовлена її злочинною імперською ідеологією.

Злочинний характер ідеології КПРС

Суть ідеології КПРС полягає у виправданні загарбницької імперіалістичної політики Росії.

Мета політики КПРС — розширення Російської імперії на все більшу і більшу частину земної кулі.

Методи діяльності КПРС: ідеологічні, організаційні.

Завдання ідеологічних методів

Воно полягає в тому, щоб навіяти людям думку про те, що об’єктивний світ розвивається в напрямку росту великих націй та асиміляції і зникнення малих, що згодом на земній кулі буде не тисячі мов, а тільки десять—п’ятнадцять. Відповідно, прогресивною формою державного існування народів будуть великі держави, а малі є гальмом історичного прогресу, тому повинні зникнути. КПРС російську націю відносила до числа великих і перспективних, а українську і всі інші нації СРСР — до безперспективних і приречених на зникнення. Хто намагався захищати право своєї нації на існування, той був затаврований реакціонером і буржуазним націоналістом.

Ця ідеологія є злочинною, бо виправдовувала русифікацію та поступове знищення поневолених націй, тобто позбавляла їх права на самовизначення, чим порушувала Статут ООН і Статті 1, п. 1 «Міжнародного пакту про цивільні і політичні права» від 19.12.66 (Международная защита прав и свобод человека. Збірник документів. — Москва: Юридическая литература, 1990. — С. 33).