Нюрнберґ-2

Ідеологія КПРС злочинна тим, що обґрунтовувала ліквідацію демократії і встановлення в суспільстві комуністичної диктатури. Ленін говорив: «Ми над «чистою» демократією глузуємо… Революційна доцільність вище формального демократизму…». «Ми не визнаємо ні свобод, ні рівности, ні трудової демократії, якщо вони суперечать інтересам звільнення праці від гніту капіталу» (В. Ленін, ПЗТ, т. 38, с. 372).

Ідеологія КПРС — це злочинна ідеологія нацьковування одних класів на інших, бідних проти багатих, атеїстів проти віруючих, розпалювання смертельної ворожнечі серед різних суспільних верств для ослаблення націй зсередини та їхнього поневолення. Свою теорію експропріації експропріаторів комуністи трансформували в злочинне гасло «грабуй награбоване». Ленін прямо заявив: «Так, ми грабуємо награбоване!» (В. Ленін, ПЗТ, т. 35, с. 327). Це гасло узаконило грабіжництво, штовхнувши на грабежі величезну кількість покидьків суспільства і справило згубний вплив на моральність всього населення.

Ідеологія КПРС злочинна тому, що обгрунтовувала свій державний статус забороною релігій і усіх некомуністичних ідеологій, позбавляючи цим самим громадян України можливостей для всебічного духовного розвитку, чим завдала непоправної шкоди кільком поколінням українців, тобто, КПРС порушила статтю 2 Загальної декларації прав людини Огранізації Об’єднаних Націй від 10.12.48 і статтю 2 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 19.12.66. (Пакт став чинний з 23.03.76. Ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 18.09.73.)

Злочином КПРС є і кримінальне переслідування за релігійні переконання, національні і некомуністичні ідейні погляди та нав’язування силою громадянам України імперської комуністичної ідеології.

Завдання методів організаційних

Злочинність ідеології КПРС підтверджують наступні дії, спрямовані на ліквідацію демократії та встановлення диктатури як засобу збереження старої Російської імперії під новою назвою СРСР.

Окупувавши Україну, КПРС поширила на нашу територію дію Декрету Ради Народних Комісарів (РНК) Росії «О печати» від 09.11.17, і тим самим позбавила українців свободи друку («История Советской конституции. 1917–1956». — Москва: Госюриздат, 1957. — С. 51—52).

Злочином КПРС проти демократії було прийняття РНК Декрету від 07.12.17 про ліквідацію суду присяжних, запровадження революційних трибуналів, тобто знищення третьої влади, і, таким чином, узаконення беззаконня. (Там само, с. 69–71).

Прагнучи до необмеженої диктатури, більшовики 19.01.18 Декретом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) ліквідували в Росії парламентаризм. (Там само, с. 99–100). Після захоплення України комуністи поширили дію цього декрету і на Україну, ліквідувавши український парламент, чим порушили 4-у Гаазьку конвенцію 1907 року, яка не дозволяє загарбнику скасовувати закони на окупованій території. Згідно статті 43 згаданої Конвенції окупаційна влада зобов’язана поважати чинні в країні закони. (Международное право: Підручник. — Москва: Юридическая литература, 1982. — С. 523).

05.09.18 більшовицька влада видала Декрет про червоний терор, яким злочинній комуністичній ідеології про непримиренність класової боротьби було надано форму закону, і, у такий спосіб, терор став законним методом державного керування суспільством.

Механізм масового терору

Для здійснення поставлених цілей було створено всеосяжну інформаційну систему із використанням методів обліку, анкетування та паспортизації. Мова йде про облік неблагонадійних, дані про яких класифікувалися за розділами («УКР. КР», «укр. к. р. громадськість», «російська інтелігенція», «ПСР») і категоріями (наприклад, «актив»). Такі обліки проводились у різних відділах ГПУ — НКВС, а дані про це збирались в ОСВ (обліково-статистичному відділі). Приймаючи постанову про заведення справи-фор-муляра на колишнього голову Центральної Ради академіка М. Грушевського, помічник уповноваженого 1-ї групи контррозвідувального відділу Київського губвідділу ГПУ Г. С. Еймонтов 20 березня 1924 року писав: «…узяти гр. Грушевського М. С. на облік неблагонадійних, віднести його до групи української контрреволюції, розділу лівого, та завести на нього справу-формуляр для подальшого накопичення наявних про нього відомостей» (ДА СБУ. Справа-формуляр на М. Грушевского. № 7537, Том 1, арк. 1. Цит. за Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВС. — Київ: Україна, 1996. — С. 133).

Характеристика людини набувала при цьому наступного вигляду: