Новітні міфи та фальшивки про походження українців

ги й одна фото дощечки з десятьма рядками тексту. На дій підставі в Україні й була видана груба книга під назвою: “Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. І тис. до нової доби — І тис. нової доби”. (К., 7502 (1994). - 316 с.). Але розглянемо питання по порядку.

Я Чи існують реальні підстави припускати, що протоукраїн-ці V–IX cm. мали свою писемність і створили нею власні книги, однією з яких могла бути “В(е)лесова книга”?

Існують, їх декілька. По-перше, в історичних джерелах прямо чи посередньо згадується використання в цей час "русами” письма, з яким, зокрема, 860 р. у Корсуні (Херсонесі) зіткнувся Костянтин, — тобто за три роки до того, як разом із Мефодієм він створив автохтонну старослов’янську графіку. У зв’язку з цим в основі “В(е)лесової книги” могло лежати якесь спотворене дописемне джерело або його копія. По-друге, зміст “В(е)лесової книги” подає той дух і світогляд давньої доби, які могли бути характерними для протоукраїнців другої половини І тис. н. е., зокрема язичницьке світосприйняття й вірування слов’янських племен тощо. Саме ця, достатньо художньо відтворена в “пам’ятці” образна система й духовна енергетика дохристиянської доби дала підстави деяким літературознавцям (див., наприклад, присвячені цьому питанню книги Г. Клочека, Б. Яценка) говорити про її достовірність. По-тре-тє, наявність поодиноких мовних рис, які могли б належати дохристиянському літопису: окремі специфічні літери, які відсутні в кирилиці й глаголиці, притаманні гір о гоукраїнськи м діалектам деякі звуки, наприклад, дифтонги²⁴, архаїчні форми аориста²⁵ та імперфекта²⁶. У зв’язку з цим той хронологічний ланцюжок, який частково відновлюють вірні прихильники історії “В(е)лесової книги” виглядає правдоподібним, хоч і важко доказовим.

Це, звичайно, не всі аргументи, більшість з яких суто гіпотетичні, що використовують прихильники автентичності “В(е) — лесової книги”. Але вони бувають часом аргументами лише для літературознавців та культурологів. Що ж до мовознавців, то для них у кожному разі значно переважають конкретні факти, які не залишають щонайменших сумнівів стосовно фальсифікацій-ної природи цієї “пам'ятки’’. Такі факти виявляються насамперед у лінгвістичній площині, бо автентичність будь-якого тексту матеріально можна встановити за його формальними та змістовими ознаками, які повинні узгоджуватися з мовним та історичним станом суспільства відповідної доби.

До основних контраргументів належать:

1. Відсутність бодай однієї дощечки “оригіналу”, достовірність якої можна було б перевірити методами сучасної науки, або історичної згадки про неї, а також сумніви щодо наявності створеного на власній основі систематизованого письма як засобу ділового листування й написання творів язичницької літератури, бо в дописемні часи східні слов’яни використовували пристосоване для ділових потреб грецьке письмо.

2. Зміст так званої “В{е)лесової книги” часто суперечить реальним історичним подіям, письмовим фіксаціям, сучасним теоріям щодо етномовного розвитку слов’ян. По-перше, анонімний автор цього твору вважав, що слов’яни прийшли на давньоруські землі з Індії, що не підтверджується жодною з найпоширеніших у славістиці теорій їхньої прабатьківщини: середньонаддніпрянською, вісло-одерською, дунайською, карпатською, надчорноморською, задніпровською (деснянською), балтійською. Середиьоазійська теорія походження праслов’ян та індоєвропейців була популярна лише в першій половині XIX ст., коли після відкриття санскриту ця найперша з-поміж індоєвропейських писемна літературна мова стародавніх індійців тимчасово вважалася спільното індоєвропейською прамовою. По-друге, шлях слов'ян на Наддніпрянщину пролягав з Росії (“од Росіє”), хоча топонім Росія вперше фіксується в писемних пам'ятках з XIV ст. і є похідним від давнішого Русь. По-третє, по дорозі з Росії слов’яни побудували кілька міст і лише згодом їхній ватажок Кий заснував місто з назвою

“Індікиїв”, - але ця назва за відомий час існування Києва ніким і ніколи не згадується. По-четверте, з Індії слов’яни прийшли язичниками, основу яких становили руські племена, навколо яких повинна відтворитися колишня єдність, а для цього необхідно “славянским ручьям слиться в Русском море”. Вони були готові до прийняття християнства, справжньою вірою якого є православ’я, а західні слов’яни сповідують хибну віру, себто католицьку. Але, зазначимо, розкол християнства відбудеться лише у 1054 p., тобто десь через півтисячі років “після” написання “пам’ятки”. Це означає, що “Книга” є текстом лише зовні язичницьким, а у своєму підгрунті — палко православним, а отже, явно не таким давнім. Залишимо поки без аналізу окрему проблему походження назви “Русь”, яка не є очевидно слов’янською.