Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Про археологію, найдавнішу історію й культуру Месопотамії та суміжних місць знання в Ю. Шилова, схоже, не менш дивні. Так, трипільці-аратти, що залишили (на його думку) землі України після 3000 р. до н. е. виявилися засновниками Урука. Але це місто на той нас уже було давно засноване — за даними розкопок, щонайменше за тисячу років до того, наприкінці V або на початку IV тис. до н. е. Крім Toro_t варто мати на увазі характерні матеріальні культури Шумеру й Трипілля тієї епохи — вони цілком різні. Питання походження Трипілля, як і древніх культур Месопотамії, досить добре досліджене й не дає приводу для висновків, подібних до зроблених Ю. Шиловим.

Що ж до деяких нюансів у ставленні щирих брахманів до Аратти, то тут Ю. Шилов взагалі не відає, що творить. Інакше 6 не писав, що мешканці древньої Індії ставилися до Аратти винятково з особливою повагою.

Втім, суто науковий аналіз (з погляду археології або історії) до праць Ю. Шилова навряд чи можна застосувати. Очевидним є злиття наукового й окультного, містики (до речі, публічно деклароване самим автором Трипілля-Аратти¹⁵), тобто маємо формування чергового релігійного вчення, яке покликане врятувати й звеличити країну Україну. Вигадана історія Аратти перетворена на міф, а вивчення (або критика) міфів, тим більше сучасних, не є предметом історії або археології.

ГЯ Про сучасне буття Араттсько-Трипільского міфу

Сумн, що далекий від науки неоміф про Трипілля-Аратту в Україні став популярним і вже зажив своїм власним, причому доволі бурхливим, громадським життям. Він не лише розтиражований у курсах лекцій, потрапив у шкільні підручники, але й озвучений політиками, причому часом високого рангу.

Те, що “повний курс” читається в МАУП професором Ю. Шиловим, не є дивним. Однак останнім часом лекції читаються в такому унікальному місці, як приватний музей України-Арагти в селі Трипілля під Києвом (мал. 6). Тобто, до друкованих праць додався музей, в якому за допомогою приватних зібрань знахідок трипільської культури, етнографічної колекції з території України та інших наочних засобів у чотирьох музейних залах створена доволі ефектно оформлена експозиція, яка ілюструє феномен Аратти-України на землях нашого краю. Правда, заради досягнення більшої переконливості творцям музею довелося виготовити певну кількість фальсифікатів, але це вже виключно заради користі справи й кращої наочності, Та й хто це помітить? Студенти МАУП навряд чи, а професійні археологи цей музей відвідують рідко. Мабуть, це може бути перший музей Аратти у світі взагалі. На жаль, Аратти вигаданої. Навряд чи щось подібне є в Туреччині, Ірані, Афганістані або Індії. Тут Україна безумовно обійшла всіх претендентів на спадщину Аратти.

Є й підручники, посібники. Крім згаданих видань МАУП, є шкільні (поки лише регіональні) видання, наприклад, у Полтавській області, де викладена історія Аратти (і не тільки) за Ю. Ши-ловим, Є також посібник для вчителів (на жаль, з відповідним грифом Міністерства освіти і науки) — з назвою “Україна древня: євразійський цивілізадійний контекст” (автор — А. А. Білоусько). У цьому посібнику до таблиці XV під № 19 автор включив “трипільську (індоєвропейську) цивілізацію… віддалено споріднену з шумерською”. Карта 39 представляє взаємне розташування “держав Аратта й Аріан у період 4000/3600-2250/2200 pp. до н. е.” Неподалік, на с. 98 учитель може довідатися те, що “трипільське суспільство керувалося інтелектуальною елітою — жерцями-брах-манами, чия влада базувалася на інституті Спасительства… Три-пілля-Аратта характеризується, як первіснокомуністична держава, на відміну від рабовласницького Шумеру”. Сама ж первіснокомуністична держава показана на карті 40 — зрозуміло, на території України і…Шумеру. Щоб усе було ясно, більша стрілка веде від України у Месопотамію, показуючи шлях трипільців-араттів, який вони пройшли, аби заснувати шумерську цивілізацію¹⁶. Очевидно, Міністерство науки і освіти особливо не хвилює ні те, як сприймуть розповіді про Аратту на іспиті у вищих навчальних закладах, ні тим більше те, як все це псевдонаукове марення виглядає з-за меж нашої країни.

Тепер дещо про те, як цей тріумф паралельно-альтернативної історії може виглядати збоку. Як реагують сусіди на араттознав-чі праці, видані в Україні? Природно, їх у першу чергу читають у Росії, тож цікава й доволі показова реакція читаючої публіки там. Одні розглядають сучасні історичні українські міфи, як незграбні потуги обґрунтування легітимності самостійної української держави. Повз таких читачів не пройшов і той факт, що фантастичні ідеї про джерела української державності поширюються не тільки мас-медіа, але й за допомогою підручників для шкіл і вузів. З іншого боку книги про Україну, як батьківщину аріїв і найдавнішої у світі держави Аратта, часом всерйоз сприймаються російськими журналами, які вважають себе цілком респектабельними. Загалом же, ніде правди діти, ці українські доісторичні міфи менш популярні серед адептів російського “арійства”, котрі відстоюють первородство своїх предків.