Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Залишимо на його совісті і фонетичне прочитання неолітичних піктограм, і “архіву” Кам’яної могили — це особлива тема. Як і “читання” написів на фрагментах древньої кераміки, які е зовсім не древніми написами, а фрагментами орнаменту¹². Автор-де-шифровщик, іменований то шумерологом, те ассиріологом, археологією доісторичної Європи не займався і не володіє цим предметом настільки, щоб претендувати на історичні реконструкції.

Про якість і суть цих “прочитань” свідчить випадок зі знаменитими тертерійськими табличками, які А. Кіфішин “переклав” ще років ЗО тому. Ці таблички, зроблені зовсім не з глини, як про них пишуть, а з м’якого каменю, походять із розкопок на території сучасної Румунії (мал, 5). У “перекладі” йшлося про принесення в жертву із застосуванням вогню чоловіка — старійшини або жерця. При цьому А. Кіфішин, зрозуміло, знав з публікацій археологів про знахідку разом з табличками обпалених людських кісток. Це дало йому можливість скласти більше-менше правдоподібний, на його погляд, “переклад”. Однак вивчення знайдених при табличках людських останків, проведене нещодавно італійськими антропологами, установило, що вони належали… жінці.

Назва “Аратта” була “прочитана” на глиняному виробі культури Криш, датованої VII–VI тис. до н. е: “вівця схоплена жерцем Аратти”¹. Я спеціально знайшов фотографію цього предмета, щоб цікавий читач зміг порівняти число слів і літер у “перекладі” із числом знаків на виробі. Слід зазначити, що професійні асси-ріологи не сприйняли всерйоз ці роботи А. Кіфішина, який має в наукових колах Росії доволі специфічну репутацію. Можливо, ця історія з Араттою не отримала б продовження, якби нею не зацікавився Ю. Шилов.

Фрагменти кераміки і статуеток у працях самого Ю. Шилова моментально перетворилися на “глиняні таблички із протошу-мерськими письменами, більше сотні яких знайдено вже в Поду-нав’ї”. До них додалися не менш фантастичні “письмена Кам’яної Могили”¹³. Так з’явилися “свідчення” необхідні для оформлення міфу про європейську Аратту, засновану ще винахідниками писемності — мисливцями на мамонтів.

При цьому Ю. Шилова не бентежило те, що всі вищезгадані “письмена” (а також розписи в палеолітичних печерах Франції та Піренеїв) були прочитані А. Кіфішиним "протоиіумерскою" мовою. Із усього цього випливало що homo sapiens від моменту заселення Європи для ведення “кам’яних архівів” та й у побуті протягом більше 20 000 років застосовував винятково шумерську мову. Засновники ж європейської Аратти, за Юрієм Олексійовичем, — арії-індоєвропейці. Не зрозуміло одне: чому й навіщо індоєвропейці вели записи нерідною мовою? Або шумери — також носії індоєвропейської мови? Вкрай сміливе твердження. Втім, для міфу про “світлих аріїв” це не має значення.

Що стосується Трипілля-Аратти Ю. Шилова, то тут у наявності як підтасування фактів, так і незнання археології мідного й початку раннього бронзового віків як України, так і Месопотамії. Усе починається з датувань культур і подій. Тут нарівні йдуть календарні й радіовуглецеві дати, причому культура датується саме так, як це необхідно авторові у кожному конкретному випадку. Дата 6200 р., взята у Дж. Мелларта, з врахуванням калібрування становить 6900–7100 р. до н. е, що робить Чатал-Гуюк¹⁴ давні-шим за Кам'яну Могилу, з якої в Ю. Шилова вся історія й починається. Культура Кукутень, що виникла близько 4600 р. до н. е., у Ю. А. Шилова ніяк не може бути попередницею Трипільської (що виникла бл. 5400 р. до н. е). За такі пізнання звичайний студент не одержав би заліку з основ археології, але для міфотворчості такого рівня точність не має значення.

Своєрідними можна назвати уявлення Ю. Шилова і про трипільську та інші культури неоліту й мідного віку. Він помістив у пониззі Дунаю культури Боян, Кереш, Старчево й Кукутень, які ніколи там не були. Ю. Шилов слабко уявляє собі територію поширення трипільської культури, місцезнаходження поселень, що згадуються ним.

У результаті суміші плутаної археології та заплутаної географії й вийшла Придніпровська праслов’янська Аратта. Яка, до речі, не відповідає ні географічним, ні геологічним реаліям Аратти цілком реальних древніх написів, поем Шумеру, про які мова йшла у першій частині нашої статті. Де ж це в Україні зосереджені за сімома гірськими перевалами родовища срібла, золота, не кажучи вже про лазурит, де руїни міста з білими стінами біля підніжжя гір? Немає нічого такого ні в Прикарпатті, ні на сході країни (якщо вважати високими горами Донецький кряж). Втім, аби зняти це протиріччя, і був придуманий нехитрий хід про “переніс назви” з Подніпров’я в Азію.