Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Одне із найпізніших імовірних згадок про жителів країни Аратти дослідники можуть знайти в Геродота, Так “батько історії” йменував мешканців Персії — Artai. В одному грецькому периплі (навігаційному описі), складеному в епоху, що передувала походам Олександра Македонського, згадані якісь Arattii, які живуть на узбережжях Персії, - ймовірно мова йде про одне й те саме населення⁵.

И Спроба реконструкції сторінок із історії Аратти

З усього вищенаведеного може бути складена наступна історична картина. Реальна Аратта знаходилася десь між Месопотамією та Індією. її жителі (принаймні спочатку) — одновірці правителів Урука й Ереду, але аж ніяк не творців “Рігведи”. Вони розводили худобу й вживали в їжу молочні продукти. Цікаво, що вчений брахман уже не згадує про наявність у цій країні вмілих ремісників, як це було за часів Енмеркара. Не згадує він і про міста. Виникає, природно, питання, чи та сама це Аратта й чи це ті самі аратти, або ж мова йде про різні країни й народи.

Якщо Аратта з вшценаведених свідченнях малася на увазі одна й та сама, то отримуємо наступну картину. Шумерські поеми описують ситуацію кінця IV–III тис. до н. е., а роздуми брахманів відносяться до набагато пізнішого часу, а саме до кінця III, а швидше за все й до II тис. до н, е., напис Саргона — до VIII, праця Геродота і перипл (керівництво з навігації) — до V–IV століття до н. е. Отже, цілком можна припустити, що перед нами не що інше, як драматична історія древньої держави та народу, який її населяв протягом майже двох з половиною тисяч років.

Аратта доби Шумеру (перша половина III тис. до н. е) — це міс-то-держава, розташована в горах багата країна хліборобів та вмілих майстрів-ремісників. У Шумері та в Аратті однаково моляться пресвітлій Інанні. Аратта часом торгує, часом веде війну з Уруком. Але якось численні армії Урука вдираються на землі Аратти і, розоряючи усе на своєму шляху, підкоряють гірську країну. Аратта скорена, вона сплачує данину дорогоцінними металами і коштовним камінням.

Через майже тисячоліття, наприкінці III тис. до н. е. в силу різних обставин жителі Аратти (швидше за все якась їхня частина) перетворюються на скотарів, поступово відкочовують на схід, спочатку в напівпустельні степи Афганістану, а потім на північ Індостану, де їхня історія завершується в лісах Шестиріччя у підніжжі Гімалаїв — саме про цей край повідали брахмани.

Частина араттів, імовірно, залишається в горах на сході ни-ніїннього Ірану, хтось живе на узбережжі (про них пишуть греки в периплах), інші відкочовують на захід Іранського плато (про них згадує Геродот) і навіть на заході опиняються високо в горах, біля озер Урмія й Севан. Отут до них і добирається вояцтво доблесного Саргана II, яке знищує останні уламки Аратти.

И У пошуках Аратти

Залишимо тепер у спокої Геродота та Саргона II — на разі щодо реальності цих персонажів історики не сумніваються. Однак наскільки реальні історичні персонажі шумерських поем та згадані в них міста й країни? Свого часу неймовірною здавалася сама думка про те, що Троянська війна — не лише гарний античний міф, але й цілком реальна подія. Знадобилися спочатку тривалі зусилля Генріха Шлімана, а потім багатьох учених, щоб відкрити світу ту далеку епоху. Але герої Троянської війни війни все ж таки брали в облогу “міцностінне місто” якихось 3 тисячі років тому, Реалії, описані в шумерських поемах, старші за Трою, троянців і ахейських героїв на ще 2 тисячі років Невже через п’ять тисячоліть усе ще можливо знайти хоч якісь достовірні сліди тих подій?

Виявляється, що шляхом зіставлення давніх джерел (причому не тільки клинописних, месопотамських, але й Біблії!), результатів археологічних розкопок, можна спробувати визначити ступінь правдоподібності й “прив’язати” до певного часу й простору подвиги древніх царів і героїв.

Хто такий, наприклад, могутній правитель Урука Енмеркар, переможець гордої Аратти? Згідно відбитих на глині древніми переписувачами царських списків — син першого царя, котрий правив Уруком після Потопу. Енмеркар, великий маг І будівничий, безстрашний воїн, винахідник писемності, нарешті син бога Уту. Той, хто привів в Урук богиню Інанну з її гірських володінь…

Початок його правління датують нині близько 2850–2750 р. до н. е. До речі, якщо згадати, що саме Енмеркарові поема приписує винахід клинописної форми писемності, то таке датування виглядає цілком прийнятним. Найдавніші протописьмові документи у Месопотамії датуються нині близько 3400 р. до н. е, але це ще піктографічне письмо, а не клинопис. Ще один хронологічний орієнтир — правління Енмеркара після Потопу, що його деякі дослідники нині датують близько 3200 р. до н. е.