Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Але навряд чи Україні варто наступати на ті ж граблі на початку третього тисячоріччя, пред’являючи сумнівні права на історію й спадщину легендарної Аратти. Поки в Україні народні міфотворці та окремі народні обранці продовжують пошуки глибокого трипільського коріння українців, в Росії від міфічних предків — гіпербореїв (яких рекламували на рівні Державної Думи) — перейшли до більш практичних тем, значно важливіших для сьогоднішньої Росії, крім того, простіших, а тому й зрозумілі-іних широкому загалу. Під патронатом Президента В. В. Путіна академічними вченими була сформульована концепція давньої історії східних слов’ян, співзвучна сьогоднішній російській національній ідеї. У своїй історичній частині вона проста, зрозуміла й відтончена: давнє місто Стара Ладога в нинішній Новгородській губернії було засноване близько 755 p.,тож саме воно, а не Київ є справжня “мать городов русских” Помилявся Нестор-літопи-сець… А державність у часи князів Рюрика й Олега, виявляється, була принесена на береги Дніпра з півночі. Перші князі тепер вже бачаться як напівваряги-напівросіяни. Росія XXI століття виявилася навіть більш терпимою і прихильною до норманської теорії, проти якої російська національно свідома Інтелігенція боролася від часів М. В, Ломоносова. А Київ — то тепер лише третя столиця Русі (після Старої Ладоги і Рюрикова городища). І якщо нині столиця Росії в Москві, то це лише відновлення історичної справедливості. А ота київська державність — то не що інше, як прикре і тимчасове непорозуміння…

Можливо, в Україні настав час полишити заняття міфотворчістю? Можливо, нам варто звернутися до більш актуальних проблем, наприклад, збереження й наукового вивчення нашої унікальної культурної спадщини, ц популяризації та раціонального використання, в тому числі в контексті сучасної політики? Відзначимо, що література, подібна до нашого вітчизняного “араттознав-ства”, видавалася, видається й буде видаватися в усьому світі. В Україні такі доробки стали доступними в російському перекладі — працями фон Денікена, Захарія Ситчина, академіка Фоменко завалені наші книжкові прилавки. Проблеми не в наявності чи відсутності такої літератури, складність полягає у відсутності простого і ясного науково-популярного викладення питань давньої історії.

Зрозуміло, що прийняте в академічних колах спілкування професійних учених свідомо виключає дискусії з дилетантами чи непрофесіоналами. Ми можемо спостерігати тільки обмін ударами у вигляді рецензій (надзвичайно рідкісних з боку вчених) та гучних піар-кампаній (яким надають перевагу творці народно-історичної міфології). Тому найбільш прийнятна форма оцінки — час від часу робити і публікувати огляди навколонаукового марення, як де прийнято робити на Заході²³. А ще — побільше й частіше розповідати зацікавленій публіці про результати реальних досліджень в царині археології та давньої історії. Можу запевнити, що ці результати доволі цікаві самі по собі, без усяких вигадок,

Василь Лучик

доктор філологічних наук, професор НАУКМА

Ш До питання про автентичність так званої “В(е)лесової книги”

Набуття Україною державної незалежності викликало посилення в суспільстві зацікавленості питаннями етно- й глотогенезу¹ народу. Попри природні дискусії та постійні пошуки нових фактів і аргументів національна наука щодо цього дійшла одностайного висновку, суть якого полягає в тому, що українці як окремий слов’янський етнос, подібно до більшості європейських народів (англійців, іспанців, французів, чехів, поляків, болгар тощо), почали зароджуватися в епоху раннього середньовіччя. Етнокультурним підґрунтям для їхнього виокремлення стали нащадки східнослов’янських племен антів і склавинів, на протоукраїнському діалектному масиві яких з Х-ХІ ст. поступово сформувалася власне українська мова з притаманними лише їй фонетичними, лексичними, словотвірними та граматичними рисами. Саме в цей час з'являються і перші відомі писемні пам’ятки української мови, перелік і зміст яких досить добре вивчені вітчизняними і зарубіжними славістами (див, Українська мова: енциклопедія. — К., 2004. — С, 453), Разом з тим, усупереч археологічним, історичним, антропологічним, мовознавчим та іншим науковим даним набувають поширення різного роду міфи, в яких стверджується, що предками або й “першими українцями” були трипільці (V–III тис. до н. е.), чия мова нібито вплинула на українську, що українці існували як “арії” ще від часів виникнення індоєвропейської родини, тому їхня мова лежить в основі багатьох індоєвропейських тощо. Одним з таких міфів, хоч І ближчих до реальності, є визнання автентичності так званої “В(е)лесової книги” яку дехто вважає давньоукраїнською писемною пам’яткою V–IX ст. н. е. Книга начебто була виконана на дерев’яних (дубових) дощечках, з яких до сьогодні не збереглося жодної. Існує лише російськомовний “переклад” кни-

Глотогенез — процес виникнення мови.