Одного разу на Різдво

Уже по десятій. Півник виявився розкішним, Джеррі після кількох чарок зовсім навіть нічогенький. Флісс — страшнюча: геть не п’є, та ще й, трясця, вегетаріанка (не те щоб я щось мала проти веганів, але ж вона ніколи, прокляття, не казала про це, поки я не поклала на її тарілку величезну курячу ніжку! І я нарешті второпала, кого вона мені нагадує: Волліс Сімпсон, тільки дуже дратівливу). А Джек так і не прийшов. Сара така розлючена, що говорить про нього тепер лише як про бовдура, і при цьому вже видудлила більше, ніж свою норму вина. Бідний Оскар намагається хоч якось його захистити, хоча Джек нічим такої підтримки не заслуговує.

— Хто буде шоколадний мус? — намагаюся голосно змінити тему.

— Боже, так, — Джеррі стогне, ніби я йому оральний секс пропоную, а в цю ж самісіньку мить Флісс сичить, як Зла Чаклунка Заходу, коли Дороті хлюпнула на неї водою. Я дивлюся то на нього, то на неї, не певна, що мені робити, аж раптом Сарин мобільний починає дзеленькати, і ми всі дивимося на нього з очікуванням. Під час обіду Сара спочатку тримала його під своєю дупою, щоб зручніше було мигцем перевіряти, чи немає повідомлень, а зараз уже виклала телефон на загальний огляд, на Джекову порожню тарілку. Гадаю, вона дарма так зробила.

— Ну ось, — із полегшенням видихає Оскар, — скажи йому, що все гаразд, Саро, що тут є ще їжа, якщо він голодний.

Її мобільний тарабанить і підстрибує на білій порцеляні Джекової тарілки.

— Особисто я не стала б відповідати, — Флісс зводить очі на кінчик носа, повна гордовитої зневаги. — Яке нахабство.

Сара невпевнено дивиться на мене й вагається.

— Що мені робити?

— Візьми, — кажу це здебільшого, щоб допекти Флісс. За мить Сара хапає телефон і натискає кнопку.

— Халепа. Не встигла, — у її очах розчарування. — Та нехай йому. Бовдур задрипаний, — вона повертає телефон назад на Джекову тарілку. — Переходьмо до десерту.

Коли я встаю зі стільця, Сарин телефон знову дзеленчить — тепер уже інформуючи, що Джек лишив їй повідомлення.

— Найвірогідніше, він десь у пабі, — каже Флісс попри те, що права на таку думку в неї немає, адже вона ніколи Джека не бачила.

— Він затримався на роботі, — Джеррі грає за команду Джека, Бог знає, чому, можливо, йому не подобається його жінка так само, як і мені.

Сара бере телефон.

— От і побачимо зараз.

Над столом зависає тиша, ми можемо почути, як тоненький голосок повідомляє Сарі, що в неї нове отримане повідомлення. Вона зітхає й знову клікає, я під столом схрещую пальці, сподіваючись, що Джеррі виграв.

«Вітаю, це повідомлення для Сари, — каже хтось голосно й швидко з австралійським акцентом. Сара підіймає очі на мене, супиться, бо голос чоловіка не знайомий. — Я телефоную, бо цей мобільний випав із кишені хлопця, який щойно потрапив у серйозну аварію на Воксхолл Брідж Роуд. Ваш номер у нього набирався найчастіше. Ми зараз біля нього чекаємо на швидку. Я гадаю, ви маєте про це взнати якнайшвидше. Мене звати Люк, до речі. Зв’яжіться зі мною за цим телефоном, щойно зможете».

Сара вже плаче гарячими сльозами паніки, ще не дослухавши повідомлення, я падаю на коліна біля її стільця, хапаю телефон із тремтячих рук, поки вона його не впустила.

— Що мені робити, Лорі?

Сара часто дихає, стискає мою руку. Вона зблідла, не може стриматися.

— Ми їдемо до нього, — я намагаюся триматися й говорити спокійним голосом.

— Я зараз викличу таксі, ми будемо там за кілька хвилин.

— Що, коли він… — її тіпає так сильно, аж зуби стукають.

— Ні, — я перебиваю, очима впиваюся в неї, бо треба, щоб вона мене почула. — Не кажи так. Навіть не думай. Усе буде гаразд. Спочатку туди дістанемося, ти і я. На все свій час.

Вона киває, ще тремтить, намагається зібратися.

— Ти і я. На все свій час. Крок за кроком.

Я обіймаю її, рвучко й гаряче. Похмурі очі Оскара зустрічаються з моїми за її плечем. Я відводжу погляд.

5 серпня

Лорі

Він живий. Дякую, дякую, дякую Тобі, Боже.

Ми зіщулилися на металевих стільцях, п’ємо щось теплувате — Оскар роздобув в автоматі з напоями. Не можу навіть сказати, чай це чи кава. Кілька годин тому до нас виходив лікар. Джека ще бачити не можна. Він в операційній, каже лікар, голос його спокійний, підбадьорливий, і це до біса мене лякає. Черепно-мозкова травма. Поламані ребра. Роздроблене ліве плече. З переламаними кістками я ще якось можу змиритися, бо знаю: вони зростаються. Мене жахає ушкодження голови. Вони мають скерувати його на сканування, чи як воно там зветься, потім зможуть сказати більше. Я не можу відтворити все, що почула, бо в моєму мозку виє та верещить червона кнопка паніки. Черепно-мозкова травма. Люди вмирають від черепно-мозкових травм. Джеку, не вмирай. Не смій вмирати — заради нас. Заради мене.

Ми сидимо по два боки його ліжка, Сара і я. Ми намагалися зв’язатися з його мамою в перші хвилини розгубленості після того, як прибули до лікарні св. Панкраса, потім Сара згадала, що вона в Іспанії, разом із Альбі, Джековим братом. Замість Сари я надіслала їй повідомлення, тож ми не налякаємо її до смерті.