Одного разу на Різдво

— Він просто хоче тобі переказати, що був би радий побачити тебе сьогодні увечері.

Вона зустрічається зі мною поглядом, відкриває рот, щоб відповісти, але саме в цю мить Лорі плескає в долоні та скликає всіх докупи. Очевидно, побачили, що Оскар виходить із таксі.

— Нам треба… — Сара з вибаченням дивиться на кухонні двері.

Хтось простягає руку за одвірок, вимикає світло, кухня поринає в темряву, Сара вислизає з кімнати. Я лишаюся там, де стояв, перетравлюючи те, що зараз відбулося.

Лорі

— Сюрприз!

Ми всі аплодуємо й махаємо Оскару, який заходить у двері та вмикає світло. Вираз обличчя в нього змінюється від зосередженого до шокованого та недовірливого, коли він оглядається на несподіване зібрання всіх цих людей у себе вдома. Усі намагаються протиснутися до нього, побажати многая літа, а я відступаю назад та з усмішкою дивлюся, як він починає обіймати своїх друзів і посилати їхнім подружкам повітряні цілунки. У наші дні зберегти в таємниці вечірку-сюрприз — справа нелегка, бо з телефонами та е-мейлами тебе можуть вистежити коли завгодно. Він мав цілковите право поцікавитися в мене, чим це я переймаюся кілька останніх тижнів, бо я постійно підривалася та стрибала до телефона, хапала його, щойно лунав сигнал повідомлення. Я вдячна йому за цю довіру, бо він мене не розпитував, і тішуся сьогодні, бо завдяки цьому влаштувала сюрприз. Він надзвичайно добрий до мене, завжди щедрий і дбайливий. Я не можу віддячити йому дорогими дарунками, але сподіваюся, що ідея зібрати докупи дорогих йому людей, щоб гідно розпочати вікенд його дня народження, хоча б частково покаже йому, як я його ціную.

— Твоїх рук справа? — сміється він, коли нарешті вибирається з веселого натовпу.

— Може бути, — я всміхаюся й стаю навшпиньки, щоб його поцілувати. — Ми тебе здивували?

Він киває, роздивляючись нашу заповнену людьми вітальню.

— Безперечно.

— Пуншу? — питає Сара, яка з’явилася поруч із двома наповненими по вінця чашками. Оскар цілує її в щічку та звільняє від однієї чашки.

— Сподіваюся, це ти робила? — питає він, принюхуючись.

— Для тебе, спеціальний подарунок.

Вона жестом показує йому, що треба випити, і він, такий молодець, перехиляє чашку, широко розкриває очі та киває.

— Воно, е-е-е, таке, надзвичайно пуншеве, — задоволено відказує він. Я відсьорбую зі своєї та гадаю, як нашим гостям вдасться встояти на ногах, коли вони вип’ють більше, ніж по дві таких чашки кожен.

— Треба мені піти та здихатися цього всього, бо відчуття таке, ніби я серед вас мов пихатий нікчема, — каже він, показуючи на свій діловий костюм.

Я повисаю в нього на руці. Як я не подумала, що Оскарові треба буде перевдягнутися. Він побачить картину, щойно увійде до спальні.

— Піду з тобою, — я схвильовано переглядаюсь із Сарою.

Він із подивом дивиться на мене.

— Нечемно, — стискає він мій зап’ясток, — слід тобі, мабуть, лишитися тут за господиню дому й усе таке.

Сара кидається на допомогу, вчасно, як завжди.

— Якщо ви двоє зникнете на кілька хвилин, ніхто й не помітить. А якщо раптом хтось запитає, де ви поділися, проведу пуншеву диверсію.

Не даючи Оскарові змоги сказати ще щось, я тягну його з кімнати через коридор. Перед тим, як відчинити двері, шепочу:

— Заплющ очі.

Зробивши над собою героїчне зусилля, він заплющує очі, чекаючи, мабуть, на якийсь гарячий сюрприз. Веду його за руку до спальні.

— Не дивися, — попереджаю, зачиняючи двері, обходжу навколо нього, щоб побачити вираз його обличчя, коли він розплющить очі. — Усе, тепер можна.

Він моргає, спочатку дивиться на мене, шокований, мабуть, тим, що я досі одягнена. Боже, сподіваюся, він не розчарований. Погладжую руками свою важку спідницю. У цю сукню я закохалася з першого погляду, почуваюся в ній, мов Одрі Хепберн.

— Не на мене, — киваю головою на картину, коли він починає розв’язувати краватку, — ось сюди.

Він обертається, щоб стати на край ліжка, а його очі зупиняються на сповненому життя пейзажі — картина просто перед ним. Це — ніби дивитися крізь вікно на інший кінець світу. Кілька секунд ми стоїмо поруч, рука в руці, та дивимося на світанковий берег. Він стискає мої пальці, потім вибирається на ліжко, щоб роздивитися ближче.

— Хто це зробив? — питає він.

— Друг, — стаю на коліна поруч із ним. — Подобається?

Він не відповідає одразу, просто дивиться на картину, потім пробігає пальцями по мазках фарби.

— Давай повернемося, — шепоче він.

— Гаразд, — я тужливо всміхаюся, — ми зможемо бути там завтра о цій порі.

Моя рука прослизає за комірець його розстібнутої сорочки, долоня лягає на серце.

— Ти зробив мене такою щасливою, Оскаре, — кажу я, а він обіймає мене за плечі та цілує моє волосся.

— Я так і хотів, — каже він. — Це другий найкращий у світі дарунок, який ти мені колись могла б подарувати.

Підіймаю очі на нього.

— А перший який? — Може, мені варто було натомість накупити мереживної білизни?

Він видихає. А я ні сіло ні впало починаю нервуватися, бо очі його наполегливі, і він уже не стоїть поруч зі мною — він на колінах і пильно дивиться на мене.