Одного разу на Різдво

Я повертаюся до нього, приймаючи його оливкову гілку як символ примирення, хоча не повністю впевнена, що вірю йому достеменно. Не через Крессінду. Просто здається, що він іноді більш відданий своїй роботі, ніж мені. Ніби живе подвійним життям. Одне — тут, поруч зі мною, як мій чоловік, та інше — окремо від мене: жваві зустрічі та міські бари, модні прикиди, таємні оборудки, святкові вечері. Звісно, він ділиться зі мною крихтами цього, уривчасто, у нечастих фотоповідомленнях, але все ж я не можу позбутися відчуття, що він задоволений цим стилем життя — «і вовки ситі, і вівці цілі». Він дуже далеко відійшов від мого спокійного тайського коханця, картина на стіні в спальні видається скоріше фантазією, ніж спогадом.

— Слухай, ми одружені, Оскаре. Але це не означає, що ми можемо просто клацнути на кнопку й спрямувати всі наші романтичні думки й почуття вздовж одного-єдиного шляху. Іноді ми проходимо випробування. Не будьмо наївними.

Ми лежимо обличчями один до одного в темряві кімнати.

— А ти проходила випробування?

Я на секунду заплющую очі та вирішую не відповідати.

— Важливий той вибір, який ми робимо, коли проходимо крізь випробування. Одруження — це не лише офіційне підписання контракту, це вибір. І він означає, що я обрала тебе. Кожнісінького дня я прокидаюся й обираю тебе. Я обираю тебе, Оскаре.

— Я теж обираю тебе, — шепоче він, обіймаючи мене.

Я притискаюся до нього і відчуваю, як ми огортаємо своїми обіймами наш шлюб. Ми колишемо його — дорогоцінний, вразливий — між нашими тілами. Але залишається відчуття нестійкого пакту. І я ще довго лежу, стривожена, з розплющеними очима, після того як він заснув.

21 листопада

Лорі

— Лорі.

Оскар крутиться навколо мене в ліжку, будить від химерного сплутаного сну, який переслідує мене, навіть коли я прокидаюся. Блимають червоні цифри годинника біля ліжка — пів на шосту ранку.

— Лорі, — він цілує мене в плече, обіймає під ковдрами. — Ти прокинулася?

— Трохи, — шепочу, ще в неясному просторі на межі сну. — Ще ж рано.

— Я знаю, — каже він, його рука пласко й тепло накриває мій живіт. — Давай заведемо дитинку.

Я широко розплющую очі від несподіванки, від його слів.

— Оскаре…

Обвиваюся навколо нього, обличчям до обличчя, а він стогне й цілує мене, закриваючи мені рота, що б я не збиралася казати, обвиває мене ногами. Наш секс раптовий та стрімкий, ми обоє ще сповнені емоціями після бурхливої нічної розмови. Ми знову посперечалися або, точніше, мали розмову за обідом — як Оскар, можливо, перефразував це. Це моя помилка: я запитала його, чи він цікавився можливістю повернутися на певний час до Лондона. Це питання швидко стає табуйованою темою. Після того ми розкинулися на зім’ятих простирадлах, знову пов’язані одне з одним, знову обравши одне одного — на новий день. Не знаю, чи він дійсно мав на увазі це — про дитину, але принаймні зараз я знаю, що він думає саме про мене.

2016

Новорічні обітниці

1. Дитина! Ми з Оскаром вирішили, що в цьому році спробуємо. Ми говоримо про це знову й знову вже кілька місяців і домовилися, що з першого січня я не прийматиму пігулки. Відчуття таке, ніби готуєшся зробити величезний стрибок у невідоме.

Не думаю, що мені потрібні ще якісь обітниці. Цієї достатньо, щоб запровадити монументальні життєві зміни в цьому році. Правда ж? Оскар пообіцяв, що поговорить із босом про повернення до Британії. Якщо він більше часу проводитиме вдома, у нас буде набагато більше шансів, що я зможу завагітніти, а коли дитина народиться, у нас з’явиться причина для того, щоб він не захотів так часто від’їжджати.

2. О, холера, забула. Боляче писати про це, але є ще одне: я зав’язую з пиятикою. Це, очевидно, збільшує шанси на зачаття.

26 січня

Лорі

— Ти точно пам’ятаєш, що цього ранку пила фолієву кислоту?

Я сиджу на краю ліжка, мій мобільний, увімкнений на гучний зв’язок, — на тумбочці поруч.

— Звісно, пила, — відповідаю, — але сумніваюся, що все залежить від того, чи достатньо я отримую поживних речовин. Ти ж розумієш, що найважливіше — щоб сперматозоїди зустрілися з яйцеклітиною в правильний момент, — я певна, що Оскар не хотів, щоб його питання прозвучало як звинувачення, але він просто розчарований.

Чоловік не відповідає.

— Лише кілька пар досягають вагітності в першому циклі, — кажу вже серйозніше.

Я днями пишу різноманітні статті про жіноче здоров’я, тож усе, пов’язане з вагітністю, розбирала вже десятки разів. Якби ми лишили це питання на мій розсуд, я б просто продовжувала жити, як жила, намагаючись уникнути одержимості ідеєю зачаття. Але Оскарова вдача — бути націленим на результат, тож він узяв гору, і я навіть уже просто не знаю, як сказати, щоб він заспокоївся, та при цьому не вразити його почуттів. Але, насправді, він такий милий.

— Я знаю, просто думав, може, ми поцілимо в яблучко з першого разу, знаєш? — він зітхає.

— Знаю. Ми просто зробимо ще одну спробу, щойно ти знову будеш удома, еге ж?

— Маєш рацію. Тобто, це ж не якийсь там рутинний обов’язок чи щось таке. Забронюймо цілу ніч для цього діла — лише ти і я.

23 лютого

Лорі