Око ґолема

— Дозвольте уточнити, сер. Останні кілька днів Джон Мендрейк неодноразово їздив Лондоном з незрозумілою метою. І це — під час кризи, коли всі чарівники мали залишатись у Вестмінстері для отримання наказів. Сьогодні по обіді, коли він знову відбув у невідомому напрямку, ми відрядили за ним кулі-шпигуни. Ми стежили за ним аж до будинку в Східному Лондоні, де він зустрівся зі своїм демоном і цим підозріливим юнаком. Вони зупинилися там, явно на когось чекаючи. Ми вирішили виставити поблизу кількох нічних полісменів. Сьогодні проти ночі поблизу будинку з’явилася дівчина, що прямувала туди. Коли полісмени зупинили її, вона вчинила опір арешту. Дівчина була серйозно озброєна: двоє наших людей загинули, а четверо тяжко поранені під час сутички. Наші полісмени, однак, уже готові були затримати її, коли раптом з’явився демон пана Мендрейка й допоміг підозрюваній утекти. Саме тоді я й вирішила заарештувати пана Мендрейка.

Прем’єр-міністр відсьорбнув води:

— А що то за дівчина?

— Ми вважаємо, сер, що вона — один з членів Спротиву. Та, що вижила після нападу на абатство. Мендрейк, вочевидь, уже деякий час підтримував з нею зв’язок. Саме він допоміг їй уникнути правосуддя. Я вважаю, що найкраще буде винести цю справу на ваш розгляд.

— Так, справді, — чорні очі пана Деверо деякий час вивчали Натаніеля. — А коли ваші люди зупинили дівчину, Ґледстонів посох був у неї?

Джейн Фаррар набундючила губи:

— Ні, сер, посоха в неї не було.

— Дозвольте, сер, я все поясню...

— Ні, Мендрейку, не дозволяю. Ви хочете щось додати, Генрі?

Начальник поліції під час доповіді своєї підлеглої нетерпляче совався в кріслі. Тепер він подався вперед і поклав свої міцні руки на стіл долонями вниз. Він повільно крутив головою, обводячи очима всіх міністрів по черзі.

— У мене, Руперте, давно вже були підозри щодо цього хлопчиська, — почав він. — Ще коли я вперше його побачив, то сказав собі: «Цей Мендрейк напрочуд талановитий і завзятий, але щось у ньому не так — якийсь він потайний». Тож тепер ми знаємо все: до чого він прагнув, як утерся в довіру до бідолашної Джесіки, як вона — попри його юний вік — надала йому відповідальну посаду в Міністерстві внутрішніх справ... Що входило до його обов’язків? Викрити Спротив, знищити його і зробити наші вулиці безпечними для всіх нас. А що відбулося за останні місяці? Спротив дедалі тільки дужчав. Вінцем його терористичної діяльності стало пограбування могили нашого Засновника. А решту їхніх злочинів важко й перелічити: Британський музей, крамниці на Пікаділлі, Національна галерея — всі вони піддалися нападам, а винних і досі не знайдено...

Натаніель у гніві ступив уперед:

— Я вже багато разів казав, що Спротив тут ні до чого...

Аж тут у повітрі перед ним з’явилася зелена драглиста стрічка, яка щільно обкрутилася навколо його голови, боляче стягнувши її й заліпивши рота. Пан Мортенсен опустив руку:

— Будь ласка, Дювалю, далі.

— Дякую, — начальник поліції змахнув руками. — І що ж? Спочатку ми з панною Фаррар вважали, що ця дивовижна смуга невдач — просто наслідок Мендрейкової недосвідченості. Та потім подумали: чи не може це бути чимось більшим? Чи не може цей талановитий і амбітний юнак бути учасником якоїсь серйознішої змови? Ми почали придивлятися до нього. Після зруйнування музею він влаштував оту сумнівну подорож до Праги, де — хоч у тамтешніх його діях зостається чимало непевного — зустрічався з іноземними чарівниками. Еге ж, це просто жах, панно Малбінді! Хтозна, якої шкоди завдав цей хлопчисько, які таємниці він виказав? Відомо тільки, що під час візиту пана Мендрейка було вбито одного з наших кращих празьких шпигунів, людину, яка вірно служила нам стільки років!

Міністри глухо загомоніли. Пан Дюваль затарабанив по столу товстими, наче сосиски, пальцями:

— Мендрейк поширював неймовірні чутки щодо лондонських атак, наголошуючи, що за ними може стояти ґолем — так, панно Малбінді, ви добре розчули: саме ґолем! Хоч як це смішно, він, вочевидь, легко забив баки бідолашній Джесіці й використав побрехеньку про ґолема як привід до своєї празької подорожі. Він повернувся без жодного доказу своїх безглуздих припущень, і невдовзі — як ми щойно чули — був спійманий на зносинах із Спротивом і ворожих діях щодо нашої поліції! Цілком зрозуміло, що він хоче привласнити Ґледстонів посох! Можливо навіть, що саме він і під’юдив зрадників розграбувати могилу! Я пропоную негайно відпровадити пана Мендрейка до Тауера й піддати належному допиту. Ба більше, я беруся взятися за це сам.

Цього разу гомін був схвальним. Пан Деверо стенув плечима. З міністрів лише панна Вайтвел сиділа мовчки, з кам’яним обличчям. Гладкий Фрай, міністр закордонних справ, сказав:

— От і гаразд. Мені цей хлопчисько ніколи не подобався. В нього надто довге волосся й нахабне лице. Які методи ви збираєтеся застосувати, Дювалю?

— Може, Колодязь Каяття? Занурити його туди аж по самісінький ніс, хай повисить так із ніч. Це зазвичай додає зрадникові балакучості, якщо, звичайно, мурени не відкусять йому язик...

Фрай кивнув:

— Так, мурени... До речі, як щодо другої вечері?