Читаем Олександр Довженко полностью

Дехто з дослідників схильний був трактувати «Землю» мало не як документальну фіксацію подій: бажане видавалося за реальне. Йому й перепало від сучасників – і за те, що він не досягає справжньої напруги, не вживає реальних форм, не висвітлює конкретних життєвих труднощів. За навмисну відстороненість від бруду і крові, бачених неозброєним оком. Але ж він цього й прагнув: епічності. Але ж він так і сполучав: космічний ритм з модерним. Але ж він так і намагався зіткнути: одвічне з актуально-злободенним. «Усі драми землі» Олександр Довженко прагнув привести до всезагальної гармонії. У «Землі» режисер відкрив нові можливості творення характеру, художньої деталі як елемента екранної драматургії. Сільський юнак Василь виростає в образ фольклорного героя; дід Семен у чистій сорочці помирає серед цвітіння і дозрілих плодів як хлібороб і мислитель; яблунева гілка ніжно торкається молодого усміхненого обличчя Василя в труні; яблуко, омите дощем, про яке французький учений Марсель Мартен сказав: «Той, хто не бачив яблуко крупним планом у Довженковій «Землі», той взагалі ніколи не бачив яблуко»; щедрий дощ, який поливає в кінці фільму запліднену землю, обважнілі від плодів гілки у садах; з екрана не чути ні звуку яблук, що падають у саду, ні людських голосів, ні дівочих пісень, ні пострілу серед літньої ночі, але екранно-зорові образи, візуальні деталі створюють ілюзію реальної звукової поліфонії. Останні кадри фільму – це молоді коханці, що заклякли в обіймах на тлі чудової, плодючої природи. Трагедію суворої класової битви Олександр Довженко завершував просвітленим, радісним акордом. Французький кіномитець Марсель Омс у своїй монографії про О. Довженка розповідає про такий експеримент, який він провів, аналізуючи фільм «Земля». Дослідник зробив синхронізацію «Землі» з партитурою Дев’ятої симфонії Бетховена: «Наслідки були разючі: L’allegro ma non troppo першої частини прийшлося на смерть діда під яблунями, на перші кроки дитини, на діалог з Григорієм, на фруктові сади, обважнілі від плодів, на житнє поле, що хвилювалося від вітру. Molto vivace другої частини зійшлося з комсомольськими сценами, трактором, що гарцює, і швидкими рухами веселих селян – епізод завершується кадрами торжества життя. Нічній зустрічі Василя L’adagio molto e cantabile третьої частини надало поважності, спочатку безтурботної, потім – загрозливої і, нарешті, трагедійної».

«Земля» потужно, на пронизливо високій ноті увінчує перший – переможний, по висхідній – період довженківської творчості. Це останній «німий» фільм Олександра Петровича і, можливо, найкращий, вершинний фільм усього «німого» етапу радянського кіно. Принаймні, так вважають деякі авторитетні кінознавці. Можна лише, здивувавшися, скинути капелюха перед зухвалістю, впевненістю, талановитістю, з якими молода українська кінематографія кинулася знімати свій шедевр. «Земля» була четвертою картиною, поставленою на Київській кінофабриці (нині – студія імені О. П. Довженка). Не було техніки, досвіду, засобів, зате не було й обережності, боягузтва, хитрої ощадливості. Багато стрічок створено за десятиліття, що минули, багато серед них видатних, яскравих, великих. Проте «Земля» досі залишається взірцем майже недосяжної чистоти стилю, невловимої досконалості, прикладом художницької відваги, віри у власні сили, поривання в незвідане.

Така масштабність бачення й думання, темперамент і пристрасть зближують творчість Олександра Довженка з творчістю інших визначних художників і філософів. О. Фадєєв[34] назвав «Землю» прекрасною. В. Маяковський після перегляду фільму захоплено сказав, що це творіння, за яке ми будемо битися всі, а Довженко такий митець, «у якого можна вчитися». Голландський режисер Йоріс Івенс вважав, що О. Довженко у цьому фільмі досяг «абсолютної гармонії» форми і змісту.

І саме тоді в дусі вульгарно-соціологічної критики на сторінках «Известий» Д. Бєдний[35] виступив з розгромним фейлетоном «Філософи», в якому звинуватив Довженка ні в чому іншому, як у «контрреволюційності». Олександр Петрович написав у «Автобіографії»: «Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем’яна Бєдного під назвою «Философы» в газеті «Известия». Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти». У 1943 році у своєму «Щоденнику» Довженко зробить запис, який пояснить таку реакцію митця на критику: «Страждання, заподіяні мені негативною критикою моїх творів, в незрівнянній мірі переважають задоволення від найбільш захоплюючих і палких дифірамбів. Я майже байдужий до хороших оцінок. Але негативна критика ранить мене і руйнує мене неймовірно. Се своєрідна якість моєї натури».

Перейти на страницу:

Похожие книги

След в океане
След в океане

Имя Александра Городницкого хорошо известно не только любителям поэзии и авторской песни, но и ученым, связанным с океанологией. В своей новой книге, автор рассказывает о детстве и юности, о том, как рождались песни, о научных экспедициях в Арктику и различные районы Мирового океана, о своих друзьях — писателях, поэтах, геологах, ученых.Это не просто мемуары — скорее, философско-лирический взгляд на мир и эпоху, попытка осмыслить недавнее прошлое, рассказать о людях, с которыми сталкивала судьба. А рассказчик Александр Городницкий великолепный, его неожиданный юмор, легкая ирония, умение подмечать детали, тонкое поэтическое восприятие окружающего делают «маленькое чудо»: мы как бы переносимся то на палубу «Крузенштерна», то на поляну Грушинского фестиваля авторской песни, оказываемся в одной компании с Юрием Визбором или Владимиром Высоцким, Натаном Эйдельманом или Давидом Самойловым.Пересказать книгу нельзя — прочитайте ее сами, и перед вами совершенно по-новому откроется человек, чьи песни знакомы с детства.Книга иллюстрирована фотографиями.

Александр Моисеевич Городницкий

Биографии и Мемуары / Документальное
The Beatles. Антология
The Beatles. Антология

Этот грандиозный проект удалось осуществить благодаря тому, что Пол Маккартни, Джордж Харрисон и Ринго Старр согласились рассказать историю своей группы специально для этой книги. Вместе с Йоко Оно Леннон они участвовали также в создании полных телевизионных и видеоверсий "Антологии Битлз" (без каких-либо купюр). Скрупулезная работа, со всеми известными источниками помогла привести в этом замечательном издании слова Джона Леннона. Более того, "Битлз" разрешили использовать в работе над книгой свои личные и общие архивы наряду с поразительными документами и памятными вещами, хранящимися у них дома и в офисах."Антология "Битлз" — удивительная книга. На каждой странице отражены личные впечатления. Битлы по очереди рассказывают о своем детстве, о том, как они стали участниками группы и прославились на весь мир как легендарная четверка — Джон, Пол, Джордж и Ринго. То и дело обращаясь к прошлому, они поведали нам удивительную историю жизни "Битлз": первые выступления, феномен популярности, музыкальные и социальные перемены, произошедшие с ними в зените славы, весь путь до самого распада группы. Книга "Антология "Битлз" представляет собой уникальное собрание фактов из истории ансамбля.В текст вплетены воспоминания тех людей, которые в тот или иной период сотрудничали с "Битлз", — администратора Нила Аспиналла, продюсера Джорджа Мартина, пресс-агента Дерека Тейлора. Это поистине взгляд изнутри, неисчерпаемый кладезь ранее не опубликованных текстовых материалов.Созданная при активном участии самих музыкантов, "Антология "Битлз" является своего рода автобиографией ансамбля. Подобно их музыке, сыгравшей важную роль в жизни нескольких поколений, этой автобиографии присущи теплота, откровенность, юмор, язвительность и смелость. Наконец-то в свет вышла подлинная история `Битлз`.

Коллектив авторов

Биографии и Мемуары / Публицистика / Искусство и Дизайн / Музыка / Прочее / Документальное