Опівнічні стежки

Отже, треба щиросердо признатись про зв'язок з Сєверцевим, вигадати логічну версію випадкового знайомства з Сірим. Тут Длугач згадав свою поведінку в схроні, загравання з Любкою, які викривали його як свою людину у цій бандитській штаб-квартирі, і знову зіщулився.

Довелося напружити волю, щоб повернутись до стану рівноваги. Але якщо давати зв'язок з Сєверцевим, доведеться дати і розвідку, до якої належав Микола Іванович. Підемо й на це, сподіваючись, що ніякої практичної діяльності на користь цієї розвідки органи безпеки за ним не рахують.

Тепер – Сірий. Як же пояснити знайомство з ним. Гм, наприклад, скажу, що зустрівся з ним у себе в ресторані в роки окупації…

Гостро заболіла голова. Длугач змушений був облишити роздуми. Тільки й подумав для самозаспокоєння: «Коли геть провалюся; запропоную свої послуги радянській розвідці. Все-таки я – путній агент…»

Схема майбутніх брехливих показань була розроблена Длугачем з усіма подробицями і відшліфована на шляху до місця ув'язнення і у камері протягом тих двох-трьох годин, які минули до виклику його на допит.

До цього найвідповідальнішого моменту – першої зустрічі з противником – Длугач ретельно підготувався і був зібраний і спокійним.

Таким він й увійшов до затишного кабінету. І побачив перед собою невисокого кремезного полковника з доброзичливим обличчям, світлими очима.

Йому запропонували місце за круглим столиком у кутку кабінету, полковник сів поруч. Конвоїр пішов.

Полковник уважно подивився на Длугача.

Почався допит.

Як і передбачав Длугач, про нього тут нічого не знали, крім лінії Сєверцев – Сірий. За характером запитань було ясно, що єдине джерело інформації – Міщенко. Длугач «щиросердо» признався у своїх зв'язках з обома. Сам відчув – вироблена ним версія була цілком правдоподібною.

Він усміхнувся про себе, коли почув від полковника про цілковиту обізнаність органів безпеки про його, Длугача, зрадницьку діяльність. Дешевий прийом!

– Я розповів вам все, – пригнічено сказав Ян Казимирович, продовжуючи грати роль чесної людини, яка заплуталася у тенетах іноземної розвідки, – мені нема чого більше додати до своїх слів.

Полковника, напевно, задовольняли результати допиту. Він усміхався, робив помітки у блокноті, що лежав перед ним, розмовляв з Длугачем люб'язно.

Ще б пак! Заарештований одразу дав показання, що він є агентом розвідки однієї великої держави. Більше того, сам розповів про свій зв'язок з бандитом Сірим. І ось Длугач ще раз повторює свої показання, стенографістка фіксує їх, а через деякий час протокол допиту лягає перед Яном Казимировичем.

Він уважно читає його. Все записано правильно. В кінці кожної своєї відповіді Длугач акуратно ставить свій підпис – щоб не можна було чогось додати до того, що він читав і підписав.

Полегшено зітхнувши, – чесна людина зняла, нарешті, з себе величезний тягар – Ян Казимирович ставить останній підпис у кінці протоколу і передає його полковнику.

Полковник ледь стримує задоволену усмішку. Він для годиться ще пропонує заарештованому подумати у камері і розповісти все до кінця, після чого викликає конвоїра.

«Я був правий, – теж задоволено думав Ян Казимирович, повертаючись до своєї камери, – вони знають про мене тільки через Міщенка. Перший раунд, отже, за мною».

Щойно Длугача вивели з кабінету Василенка, як з'явився інший арештований, вже знайомий нам Отто Діль.

– Давненько ми з вами не бачились, – процідив Диявол, розвалюючись на стільці.

– Сядьте як слід, – різко сказав Василенко. – Поводьтесь за встановленим тут порядком!

Хвильку Діль сидів непорушно, а потім, мабуть, вирішив, що немає потреби без підстав іти на конфлікт, повільно сів, як належить заарештованому, склав руки на колінах.

– Ось що, Діль, – вже спокійно почав полковник. – Мене цікавлять ваші стосунки з колишнім хазяїном ресторану «Бристоль» в Л. Яном Казимировичем Длугачем.

– Мої стосунки з цією людиною цілком вичерпуються саме вказаними вами обставинами.

– Тобто?

– Я знав його тільки як хазяїна ресторану, до речі, кращого у місті. Гер Длугач був незамінним у влаштуванні холостяцьких вечер.

– І тільки?

– На що може бути ще здатний хазяїн шинку, навіть найрозкішнішого?

– Ви повинні це знати краще, ніж будь-хто інший.

Діль задумливо потер потилицю.

– Дійсно, я забув. Він добре розумівся в картах. Думаю, що в Л. ніхто краще за Длугача не грав у покер. Якщо ще додати, що він діставав мені відмінний коньяк «Наполеон», – то звіт про здібності Яна Казимировича, на мій погляд, буде повним.

Діль з найсерйознішим виглядом говорив про ці дрібниці, а очі його при цьому глузливо мружились.

Однак Василенко, здавалось, не помічав цього протиріччя.

– Які ж все-таки якості примусили вас вписати Длугач а до своєї записної книжки?

– Тільки ті, про які я вже говорив.

– А може, спогади про вдалу операцію у ресторані «Бристоль», у результаті. якої загинули підпільники?